25.04.2021 05:50

для всіх

149

- | -

 © Тетяна Чорновіл

Ким бути?

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Український віршований варіант ескімоської казки з розповіді казкаря Ківагме

Уперте ведмежатко Кайнехак

Не слухало батьків і з братиком не гралось, 

З барлогу десь пішло, зробивши гак

Бо з дому вже давно втекти збиралось.

Дійшло до тундри теплої пори –

Скрізь квітів повно, сонце зігріває.

Євражка стовпчиком біля нори

Стоїть і свистом пісеньку співає.

Подумав неслух: – я євражка теж!

Це краще, ніж в барлогу вік сидіти.

Став стовпчиком – від долі не втечеш, 

На хвостик сперся і давай свистіти!

Та замість свисту рвався з горла рев, 

Співав нестримно так хвилину-другу, 

Аж листя осипалося з дерев, 

Євражка ж в нору шуснула щодуху.

Сумний ведмедик далі десь побрів, 

Скрадаючись горбами й берегами, 

Аж поки стадо оленів зустрів

З великими крислатими рогами.

– Хто ви такі? – здивовано спитав, 

Вам дуже личать ці гіллясті роги!

– Ми олені! – за всіх відповідав

Один, що пасся ближче до дороги.

Й я буду оленем! – завівся Кайнехак.

Подумав олень: – З другом веселіше.

Погодився з прибульцем: – Хай і так!

Давай до сопки бігти! Хто скоріше!

Й поцокотів копитами всіма.

За ним ведмедик хоч і біг клишаво, 

Зирнув удаль – рогатого нема!

Зітхнув: – Як олень, жити не цікаво!

Та й почвалав до озера в журбі, 

Побачив качку там коротконогу

– О! Стану качкою! – подумав сам собі, 

Її ж бо перегнати маю змогу.

– У небо б полетіти ще, – зітхнув.

На задні лапи помаленьку звівся

Передніми, мов крилами, змахнув, 

Підскочив, гепнув зразу, ще й забився.

А качка, накупавшись досхочу, 

Лиш крякнула на спроби ті летючі:

– Давай літати я тебе навчу.

Он там найкраще – над водою з кручі.

На кручі качка крила розвела

Та й легко полетіла над водою.

Для звіра ж круча прірвою була –

Ступив на край клишавою ходою…

Злякався, вже й вернутися хотів, 

Бо в вись таку ще не збирався зроду, 

Та раптом послизнувся й не злетів, 

А бовтнув важко в ще холодну воду.

Пірнувши з головою на біду, 

Невдаха мокрий вибрався на сушу

І буркнув: – Я ведмідь, в тайгу піду, 

У свій барліг таки вернутись мушу.

Із тундри Кайнехак назад побрів, 

І вже в тайзі, коло барлогу близько

Батьків своїх із братиком зустрів, 

Що ягоди збирали на узліску.

Нарешті об’єдналася сім’я!

Промовив мандрівник батькам на втіху:

– Ведмедем славним краще буду я, 

Ніж дурістю страмитись задля сміху.

_

Ескімоси (самоназва: інуїти, однина: інук) представляють групу близькоспоріднених народів, корінного населення найвищих широт північної півкулі, яке традиційно займає територію від східного краю Чукотки до Ґренландії. Три основні групи ескімосів – інуїти (Канада, Ґренландія), юлік і алеути (Далекий Схід Росії). Мови ескімосів належать до ескімоської гілки ескімосько-алеутської мовної родини.

Ескімоси мають різножанровий фольклор – від космогонічних міфів і героїчних переказів до побутових оповідань, чарівних і алегоричних казок. Серед них особливу групу представляють казки про тварин. Хоч прийшли вони з сивої давнини, та нітрохи не постаріли, не втратили бойового духу, гумору і мудрості. Адже багато поколінь вкладали в казки свій нажитий досвід, біди, радощі, надії і любов до рідного краю, протягом століть з уст в уста передавались словами казки настанови добра, мудрості і людяності.

Казка «Ким бути?» на прикладі головного героя – неслухняного ведмедика намагається донести до читача (слухача) важливість намагання бути тим, хто ти є, ким зростили тебе твої батьки, а також шанувати дім (барліг) і край, у якому ти народився.