Так втомишся
так втомишся
від себе
від цього тіла
від рис у дзеркалі
думок налазливих
пустих переживань
від рідних, друзів
сусідів, перехожих
колег, начальників
від клопотів, невдач
від осоружних буднів
свят нудотних
від подій нікчемних
пустопорожніх балачок
від постійного чекання
кого? чого? і звідки?
від гонитви маячної
за ким? за чим? нащо?!
від навіженства
марнотного надбання
від гніту прикрих втрат
і від чужих удач
від поступу мізерного
з копійки до копійки
від безталанних мрій
і всіх розчарувань
від згаслого кохання
клятв брехливих
чужих і власних зрад
від страхів неугавних
і скупої втіхи
від гніву до далеких
і терпіння до близьких
від того, як все склалося
і як могло би бути
від того, що не склалося ніяк
від того, яким маєш бути
й чого бракує кожен раз
від світлого майбутнього
сум`яття сьогодення
від шмарклів давнини
від мантри «тут й тепер»
від всіх разом
і кожного окремо
Господи, так втомишся
що, просто, жах!..
тож накладеш на себе руки
без вагання
й, нарешті, відпочинеш
покійним у спокійний час…
будеш, просто, спати
спати
спати…
мертвим
безпробудним сном
роки́
віки
тисячоліття
ери!..
у мирі, тиші
поме́жи тьми світів
які, вируючи, летітимуть
увсебіч тебе
ти ж уже не будеш
з жодним з них…
летіть, благословенні
якомога далі!..
й залиште в спокої мене
ніким
нічим…
о, Боже! що за розкіш!..
що за щастя пустки!..
ну, чим не справжній Рай?!.
почиваєш в смерті
безтурботно, вічно
й будильник не обірве
цей найсолодший сон…
авжеж, не смерть –
життя це справжнє самогубство!..
отак забувшись в насолоді
загубившись для усіх і вся
пробудеш в пазусі у Бога
довжелезний час…
затим прокинешся
в онові тіла, духу
по волі провидіння
десь, колись, якимсь
батькам народишся
на радість й славу
довгожданим і бажаним
янголяточком малим
що спить і спить ще
та вже тягне руки світу
мовляв, вручай мені
свій незліченний скарб!
тепер готовий як ніколи
прийняти я цей щедрий дар
благоговійно вклавши
крок за кроком
у душу й тіло
все від А до Я –
буквально
слово в слово
за око – око
один – за всіх
і всі – одна сім’я
надія, віра
і любов нелицемірна
розум, честь і совість
всіх епох
сила, справедливість
і робота плідна
а, головне –
сім’я, народ, держава
людство, всесвіт, Бог!..
і ще всього, чого і не згадаєш
але що конче мусиш осягти
аби ступати в ногу з світом
куди? навіщо? й чому ти?!.
і скрізь паскудство безпросвітне
у кожному, у всьому
навзаводи і навперебій
неначе не Господь створив
цей світ для раювання
а Сатана для плюндрування
чистих душ і тіл
і знову втома
втома
втома –
мало ночі й вихідних
щоб подолати кляту втому
щоб виспатись нарешті
хоча би раз за всі роки…
тож перед дзеркалом
в руках покрутиш бритву
заглянеш собі в очі
подумаєш, зітхнеш…
й погодишся:
кому потрібні всі ці муки?!
хіба найнявся бути тим, ким є?
до дідька це життя!
до дідька перегони з часом!
чим скніти між людей
не краще б виспатися знов?!.
знов, знов і знов…
