29.07.2021 21:13
for all
28 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Ірина Руденко

Вокзальне

PlayВокзальне

Та єдине, чого справді тобі хотілося за життя - 

Це тепло, нескінченне тепло від його обіймів.

Від яких, здавалось, закінчується небуття

І десь біля серця раптово вселяється мрія.


Та єдине, чого потім так бракуватиме щемко -

Колір його очей, коли він дивиться в небо, 

І блакить розчиняється в ньому та ллється дощем

Живої води та любові - просто таки на тебе.


Та єдине, чого не можливо насправді знайти -

Це можливість не йти. Гіркий розпач прощальних цілунків.

Бо насправді нікуди не хочеться йти, 

Та усе, що маєш - квитки та на згадку - дрібні подарунки.


І розгтягують простір собою - вагони, перони, вокзал, 

Все, що маєш - рюкзак і останні слова. І надію.

Він, вона, хто до кого в цей раз приїжджав, 

Хто чекав, хто чекає, хто мріє, хто вірить...

>



Хмельницький, 2021

Публікації: Ірина Руденко

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 29.07.2021 21:26  Каранда Галина => © 

Чудово!