Ліричному герою
з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»
Дзвенить роса на диких чорних вітах,
Стоїть сосна, мов велетень із гір.
Всіма забутий, сіро-бурий вітер
Покинув поле і забрався в бір.
А серце плаче, мов останній вітер,
Це не роса – це сльози із небес.
Адоніса сухі похмурі віти
Вже не вражають барвами з чудес.
А я пишу. Ліричному герою,
Який щасливий, має майбуття,
Який, веселий, стежкою ясною
Веде кохану у своє життя.
Герою щирий! Радості без міри
Немає ані в казці, ні в житті.
Бо плаче дощ завжди і плаче ліра,
Навіть у дні веселі, золоті.
