В калюжнім морі літнього дощу

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

У теплий літній день, спекотний трохи

Йшли три жуки, скрадались по траві,

Шукаючи в заглибинах дороги

Знайомі їм калюжки дощові.

Не згадували втому й небезпеку

Никали по стежках туди-сюди,

Бо дуже вже хотіли в денну спеку

Ковтнути життєдайної води.

Ось ця калюжка вже суха, на горе –

До дна ж пів лапки глибина була,

Вже суша й тут, хоч ніби ціле море

Позавчорашня злива налила

Сказав вусань: – Он там під лопухами

З калюж напитись можна досхочу.

Ви, сухопутні, тупотіть ногами,

А я туди найшвидше прилечу.

Я жук блошиний! – задзижчав маленький,

Тож у стрибку хитрюгу обжену!

З листка в траву зіскочив, веселенький,

І підстрибом подався вдалину.

А жук турун був змалку майстром з бігу,

Невтомно день і ніч ганяти міг,

Тож між трави помчав собі на втіху,

Й найпершим з трьох під лопухи прибіг.

Води для всіх тут досить – зразу ясно,

Під крилець гул і лапок перестук

На водопій добились одночасно

Вусань леткий, за ним стрибучий жук.

Хто швидко біг, хто прилетів помалу –

Нема причин для смутку чи плачу,

Напитися б усім водиці стало

Вже час жукам дрімати йти на сушу,

Бо небо ж он на вечір зайнялось.

Зі спраги сонце бовтнуло в калюжу,

І перед сном водиці напилось.