Відчай з невірності...
перепетії кохання з минулого
чомусь пригадалися молоді часи...певне, тому що сонце яскраве, а холодно...осінь...
привівся врешті до неслави,
у цілковитий, повний крах...
байдужий всім...і ти не в справі,
що вже давно не при ділах.
адже тепер в суспільній стайні,
в житті далеко не орел,
а з найостанніших останній
гріхів відпущення козел.
кохана класні тобі роги
лишила...з усміхом пішла.
і на узбіччі, край дороги
п"єш оковиту із горла.
- ...візьму тесак! заріжу падлу!... -
в мізку, крутилось у думках.
але безсило руки впали,
зненависть сяяла в очах.
ніхто, ніщо і ні до чого -
зронив невмисно пляшку ти.
і попетляв мов девон в рогах
у самий темінь темноти.
а там у сон сховались миті
падіння твого і ганьби.
...і цілі вівці, вовки ситі
в цей час розгуби і журби.
