З настрою...осіннє
осінь...вересень...сльота...прохолодний, сирий, нікудишній день...стою біля вікна, курю...тютюновий дим видихую у кватирку...і раптом крізь скло на підвіконні побачив білого метелика... - в цій порі?...в таку негоду?...звідки?!...здивування моє зникло, коли зрозумів, що метелик не живий - його звіяв з підвіконня легкий осінній холодний вітер...і на душі так стало чомусь жалісно і сумно...
* * *
пізні метелики -
літа відлуння,
пурхання в осінь
крилами білими;
слово,
розмова кохання і мрії,
сум
і тривога,
і безнадія...
дія остання
п`єси від літа -
в обрій серпанковий
малісні хмарами
таненням білим,
в далі оманні
сліпо злетіли
метелики мерзлі,
метелики білі...
сцена осіння
в суціль у захмаренні.
дія завершена,
дія остання.
в погляді осені
тиха розчуленість
від візуального
болю і згубності...
ах! перепрошую...
прошу, панове -
завіси!...завіси
між бутафорій
і холодом дійсності.
дія завершена,
дія фатальна...
...білі метелики
спогад і марення.
