Осіннє кохання
Не зітхає і не квилить осінь за вікном -
Їй все рівно, що не тішить сонечко теплом.
Збайдужіла, зачерствіла - зникло почуття,
Шепотіла стиха вітру про сумне життя...
Це ж для нього одягала листя пломінке,
Проливним дощем змивала все брудне й гидке,
Накривала стіл дарами, щедро й залюбки -
Непомітно пролетіли молоді роки…
Що робити, ще не знала і куди піти,
Розуміла, кілька кроків - і прихід зими,
Зачекати і терпіти, чи порвати враз,
Де знайти в сум’ятті рішень свій дороговказ?
Може краще не чекати знову на тепло,
Відцвіла весна - кохання, ніби й не було...
Може ліпше усміхнутись, полетіти ввись,
І радіти сонцю, небу щиро, як колись…
Політати понад світом, ніби вільний птах,
І в польоті залишити смуток, біль і страх…
Буде ще цвісти розмаєм зранена душа,
І засяє сонцем радість на палких вустах!
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,
