Електричка

Поет надумав якось в електричці 

Додому з‘їздити в тяжку годину пік, 

До входу плив з людьми, неначе в річці, 

І в дверях, як у в пащі, хутко зник. 

А за Поетом Муза поспішала, 

Грудьми всіх розіпхавши на ходу, 

Поету вона шансу не лишала, 

Шепочучи: – Мій любчику, я йду… 

Хоч руки для письма були не годні, 

І в мізках не було зовсім ідей, 

Близьким Поет став з Музою сьогодні 

В стискаючому натовпі людей. 

У Музи в грудях жар, немов багаття, 

Натхнення наготоване в руці, 

Вони з Поетом в цей момент – не браття, 

А без квитків безсовісні зайці! 

Пронизує великою любов‘ю 

Казковий сцяко-пивний аромат, 

І в натовпу тисках змішався з кров‘ю 

Натоптаний між мозолями мат! 

Вдалось з Поетом Музі розгулятись! 

Романтикою пишний стан звело, 

Й туди, де напис був «Не притулятись» 

Іще сильніше тиснули на зло. 

В них народився віршик «Електричка», 

Але проблема в Музи он яка: 

В час пік кататись у Поета звичка, 

У натовпі він інших муз стиска…