Я – нічия, і ти мені тепер ніхто,
Мороз скував думки і тіло,
Моє життя, останнім часом, шапіто,
Минулим я жонглюю вміло…
Самотність затаїлась у моїй душі,
Так сумно в лабіринтах, темно,
Блукають спогади наосліп, мов чужі,
Приходять уві сні щоденно…
Надривно тужить пізня осінь за вікном,
Хтось стукає тихенько в двері,
Мабуть це ніч шукає світло і тепло –
Дрімають вірші на папері…
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,
