Проліски
Дарував березень зимі проліски –
На прощання…замість вибачень…
І тихенько вкрадав ночі-досвітки…
Цей підступний весняний перевертень.
А холодна хіба розуміється
На любові, на слові теплому?
Помирає, а думає – гріється,
Не побачити зради відвертому.
Гріло сонце замерзле дерево,
Розтікалась зима струмочками,
Напоївши річку й пів берега
Сніговими своїми сорочками.
І лишилася чорна, згорьована…
Безприданниця – все потратила…
У сережки верба розцяцькована
Милувалась зимою, що плакала.
І минула… коли? Й незчулася…
На березі гойдався березень…
Білим проліском повернулася
Зустрічати весни переддень