Про чутливість
Присвячується О.
Завжди стривожені очі блакитні,
Пронизують зверхнім поглядом лиця
Вона не знає, що таке злидні,
Її мати творила ідеал,
а на голові залишала з сіна копицю.
Колись ці очі боялися туші,
Боялися тіні, обожнювали суші.
Сьогодні розмаїття кольорів
цю блакить прикрашає,
Вії стали чорними,
Зінниця душі вириває.
Ніжність виросла разом з тобою,
Щирість загубилась десь серед забою
Твого спокою і до себе любові.
Твої вірші про Париж,
про кохання, про зраду
Писані душею, я відчуваю.
Часом сумую за часами,
коли раділа твоїй посмішці
Із неідеальними зубами.
Але дитинство минуло,
минуле загуло,
Почало пахнути грошима
і ти забула, яке на смак воно,
Здорове і щире спілкування,
за яким сумую я.
І серцем усе наче відпустила,
А душею все ще н**уя.
16.02.22