Побратими
балада
Ми на храмових сходах стояли,
в лабіринті забутих епох,
ми стояли, було нас замало:
ворогів ми ділили на двох.
Хоч нам втеча була за образу,
але й смерть ні до чого була,
та промовив друг – «Доки нас разом
ще ніхто не здолав.»
Стань до спини́, пліч-о-пліч стань,
від нас нема де правди діти:
плачу я кров’ю свіжих ран
за те, щоб другу далі жити.
На донжоні розбитого замку
в лабіринті інтриг та ідей
ми стояли і нам було жалко,
що не вивести навіть дітей.
Та промовив мій друг – «Веселіше!
Нам ще долею разом іти,
ставши поряд, ми вдвічі сильніші –
нас не перемогти.»
Сьогодні черга не моя,
допоки близький друг зі мною –
з ним за спиною справлюсь я
з чортами, Богом та судьбою.
За опаленим пеклом блокпостом,
в лабіринті окопних ходів
ми стояли, було нам не просто,
відступати ніхто не хотів.
І промовив друг – «Доки є кулі,
не посмій залишити собі –
нумо, браття, ви що там, поснули?
Разом! Вперед! У бій!»
Стань до спини, пліч-о-пліч стань,
одної матері ми діти,
звелися разом без вагань,
щоб Україну захистити.
На асфальтах зруйнованих вулиць,
в лабіринті задимлених міст
стоїмо ми, ми знов повернулись,
з нами честь, сила духу та хист.
Нині, наче з минулого поклик,
стали не зі своєї вини,
стали поряд, зійшлися пліч-о-пліч,
спи́ною до спини́.
Проти обману марноти,
нехай над нами ворон кружить,
ми завжди поряд, я і ти,
спино́ю до спини, мій друже.
