Ні сіло ні впало або Голова й два вуха
Із маршрутки пізно ввечір
Жінка йде додому.
Голова болить, до речі.
Косить ноги втома.
Чує ззаду крики й кроки.
Люду ж більш немає.
Тип якийсь худий, високий
Щось кричить, горлає.
Йде за нею досить швидко.
Щось плете, бурмоче.
Треба руки в ноги, рибко.
Щось він, певно, хоче.
Може, бовдур. Може, й п’яний.
Може, злодій бути.
А здожене, - ще пристане.
Краще, певно, бігти.
Та у двір. А він за нею.
Вже й маха руками:
- Щось сказати тільки маю.
Лиш прийду до тями.
Підбігає в чорній куртці
Дядько, мов тополя:
- Чи не ваша у маршрутці
Синя парасоля?
Та зо страху – переляку
Ледве це почула:
- Так. Моя. Синенька в цятку.
Точно! Я забула!
- Бачу, бігаєте швидко.
Я ж не звик ганяти.
Той автобус недалеко.
Можна ще здогнати.
17.03.2023