18.03.2023 01:11
для всіх
71
    
  1 | 1  
 © Віктор Насипаний

Ні сіло ні впало або Голова й два вуха

Із маршрутки пізно ввечір

Жінка йде додому.

Голова болить, до речі.

Косить ноги втома.

Чує ззаду крики й кроки.

Люду ж більш немає.

Тип якийсь худий, високий

Щось кричить, горлає.

Йде за нею досить швидко.

Щось плете, бурмоче.

Треба руки в ноги, рибко.

Щось він, певно, хоче.

Може, бовдур. Може, й п’яний.

Може, злодій бути.

А здожене, - ще пристане.

Краще, певно, бігти.

Та у двір. А він за нею.

Вже й маха руками:

- Щось сказати тільки маю.

Лиш прийду до тями.

Підбігає в чорній куртці

Дядько, мов тополя:

- Чи не ваша у маршрутці

Синя парасоля?

Та зо страху – переляку

Ледве це почула:

- Так. Моя. Синенька в цятку.

Точно! Я забула!

- Бачу, бігаєте швидко.

Я ж не звик ганяти.

Той автобус недалеко.

Можна ще здогнати.



17.03.2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!