24.08.2023 17:48
для всіх
35
    
  2 | 2  
 © Тарас Бульба-Боровець

Армія без держави

1920 рік

Лютував холодний листопад 1920 року. На переміну падали як не дощ, то сніг. Морози почали заковувати глибоке липке болото, перетворюючи його в гостру сталеву груду.

Здесяткована тифом і розбита ворожою перевагою Українська Національна Армія день і ніч відступає на Захід... Разом з Армією відступає й Уряд Української Народньої Республіки. Територія Української Суверенної Держави тане, наче віск на вогні. Точаться жорстокі бої за кожну місцевість, за кожний вершок рідної землі. Вояки стомилися до півсмерти. Вони вже не мають змоги дальше боротися — босі, обдерті, голодні, без запілля, без бази, без резерви, без медикаментів, без набоїв...

Річка Збруч. Новий кордон. За річкою на заході дві чужі держави — Румунія і Польща. Від півночі, сходу та півдня розбиту армію переслідує непроглядна хмара большевиків. Вона лавиною заливає всю територію України.

— Ураа-а!... Урррааа-а-а!...

— Дайош Україну!

— Смерть петлюрівцям!

Від Головного Отамана Збройних Сил, Симона Петлюри, наспіває останній наказ по армії на рідній землі:

— регулярним частинам армії бойовим порядком форсувати Збруч. Скласти зброю в Польщі або в Румунії.

-— всім повстанським загонам прорватися в глибоке запілля ворога і далі вести повстансько-партизанську боротьбу.

21-го листопада армія форсує Збруч. Ворог безнастанно налягає з усіх сторін ...

Армії залишилося лише два слабеньких мостики для форсування ріки: Волочиськ та Ожиговці. Ворог бере ці дві точки під особливий обстріл. Обидві сторони концентрують в цих пунктах максимальні сили, бо тут відбуватиметься вирішальний бій.

— За всяку ціну не допустити до переправи. Обов’язково взяти в полон все командування. Захопити всі прапори, — наказує Москва.

— Розбиття армії — це ще не повна перемога ворога над цілою нацією. Гідно відступати з боєм. Зберегти прапори. Краще смерть героя, ніж ганебне рабське життя, — наказує Київ.

Відступ ускладнюється: з другого боку річки немає змоги дальше відстрілюватися. Брак позицій для прикрвального вогню артилерії. Вона займає позиції з лівого боку. Тримає їх до останньої хвилини, прикриваючи переправу всіх військ. Кавалерія отримує наказ форсувати ріку вплав.

Останній, найжахливіший бій українського вояка на своїй території закінчується його ідейною перемогою. Ворогові не пощастило захопити ні одного бойового прапора, ні державних актів Суверенної України. Всі свої святощі український вояк оборонив своїми голими грудьми і виніс зброю. Ціла армія та її уряд планомірно відступили на чужу територію. Там вони знайшли законний азиль, згідно з міжнароднім правом...

Перемога Києва, а не Москви.

Червоно-російська імперія „визволила” Україну від українців. По-варварськи знищила їх Суверенну Державу. На місце української народної влади, що протягом трьох років виконувала свої обов’язки, приходить знову влада комуно-московських губернаторів, комісарів та кривавої ЧК.

Невгасаючі пожежі. Гори трупів. Грабунок всього населення. Опоганення Божих храмів. Кров сотень тисяч. Сльози мільйонів. Голод, рабство і масовий терор. Росія Леніна-Троцького знову стає тимчасовим окупантом України.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.08.2023 01:28  Борис Костинський => © 

Дуже корисне читання! Дякую за цей екскурс в історію! Тарас Бульба-Боровець в 1941-му році став фактичним засновником Української Повстанської Армії. Цікаво, що про цей факт майже не говорять. Звісно, УПА під проводом Романа Шухевича була сильніше та організованіше, але першим все ж таки був саме Бульба-Боровець.

Стосовно трагедії занепаду УНР. Тоді більшість українства добровільно обрала солодкі обіцянки Леніна-Троцького. Згодом заплатили за це нечуваною кров`ю. Історія нічому не вчить - в 2019 нація знову повелась на тра-ля-ля фактичних чужинців, і знову страшна кров розплати! То що - треба тепер чекати у майбутньому третього - останнього раза, аби вже самознищення українців стало абсолютним?..