ЧОБОТОМ - ПО МАРМИЗІ "ДІДА"!

Коли Юрій Соловейко доїхав до пункту призначення — військової частини, що була розташована в одному з райцентрів Білорусі, то разом зі своїми колишніми однокашниками по навчанню став свідком дикої традиції, що не була викорінена у лінійних частинах радянської армії. Крім них, які уже прослужили півроку та ще й приїхали з навчальної частини, на збірному плацу стояли й новобранці, привезені безпосередньо після набору у військкоматах. Й усі вони були з середньоазіатських республік. До них підійшли «діди», тобто ті, хто прослужили півтора-два роки, і безцеремонно почали оббирати новачків. Адже вони були ще у цивільному одязі та взутті, у багатьох дуже пристойному.

Декому з прибулих ця традиція не сподобалась. І, мабуть, не стільки тому, що одяг та взуття «діди» з них буквально стягували, скільки тому, що до них зверталися російською мовою впереміш з відбірною лайкою. Варто зазначити, що проблема назрівала не стільки через мову, скільки через лайку! Факт відсутності акценту для них став свідченням того, що «діди» — з Росії, і до них ставляться упереджено, без поваги.

— А ну, снімай сапагі, чурка азіатская! Да бистрєє, мать твою!..

Таку лайку новобранці з Середньої Азії зрозуміли у прямому сенсі.

«Яке ти маєш право так говорити про мою матір, про наших матерів?..» — у такому дусі було їхнє обурення.

Один з новобранців, виходець із Середньої Азії, не витримав і, знявши свої чоботи, я-а-ак зазвіздить ними пряму в «дідівську» харю. Інші «діди» кинулись на допомогу. Але новобранці почали захищати свого. Розпочалась неймовірно жорстока бійка, що, на щастя, швидко була припинена офіцерами, які стояли неподалік.