Їде Андрій у Ансії
Їхав Андрій у Ансі у неділю,
Чути перестук коліс.
Поруч дівчата із пишними формами,
Сережка зачеплена в ніс.
І манікюр, макіяж як годиться,
Чути французький парфум,
Довге волосся, над чимось сміється,
Пальчиком тика в смартфон.
Стало Андрію тут тісно у тілі,
На волю просилась душа.
Негайно змінити кросівки згрубілі,
Придбати каблук:"Ой ля ля"
І ось Андріана у потягу їде,
(Наважився все-таки хлоп),
Нарощені вії,очі підведені,
На тілі коротенький топ.
Як добре, як гарно себе почуває!
Бровою тонкою морга,
На хлопців тепер залюбки поглядає:
"Дивіться, ну й файна же я!"
Так, молодість дивна, прекрасна, свавільна
Собою весь світ прикраша,
Як цвіт яблуневий, покривши всі гілля,
Росою пелюстки вмива.
Ось осінь настала і сад яблуневий
Приносить черговий приплід.
З запилених квіток-рум`янії яблука,
А решта-лише пустоцвіт
І осінь настане в житті Андріани,
Чудова,внучата пора!
Та сміху дитячого чуть не судилося,
Бо це пустоцвіт-ой ля ля!