Всесвітній потоп, кінець світу і таке інше...
з рубрики / циклу «Казки для ДОРОСЛИХ»
Три мільярда років тому якийсь Бронто Завр, відомий скиглій і песиміст, помітивши хмари, що згущалися на небі, пробурчав:
- Одначе, буде дощ! Треба захопити парасольку.
Уявіть, цього разу він не помилився. Вс. Е. Вишньому набрид світ, створений, між іншим, ним самим; ось він і вирішив повністю його знищити, а потім сотворити новий – що відповідає вимогам дня, тобто більш сучасний. Для знищення світу у Вс. Е. Вишнього було два засоби – вода і вогонь. Водою він міг все затопити, вогнем – все спалити. Наслідок був би одним і тим же: на Землі не вціліло б зовсім нічого.
Вс. Е. Вишній взагалі-то відрізнявся нерішучістю. Він довго зважував усі «за» та «проти», але так і не зміг вибрати, що краще. Тоді він призвав на поміч свого таємного радника Ви Падка, і той дав йому корисну пораду:
- Таке питання потрібно вирішувати просто: орел або решка.
Вс. Е. Вишньому порада припала до душі, він підкинув монету; випав «орел», що за умовою означало воду. Вс. Е. Вишній зразу ж схопив шланг, з якого зазвичай поливав свій сад, і прорік:
- Буду тримати його над Землею, доки рука не змориться, - хоч сорок тисяч років.
Сорок тисяч років на Землі буде йти дощ під назвою Всесвітній Потоп, загалом, як то кажуть, безодні небесні розкрилися.
І дійсно, дощ йшов на протязі сорока тисяч років – пристойний був дощик – і затопив усю Землю: під водою опинилися і рослини і звірі, Лю Ди. Втонув навіть Бронто Завр, не дивлячись на те, що при ньому була червоно-синя парасолька. Через сорок тисяч років у Вс. Е. Вишнього заніміла рука, і він опустив її, і Всесвітній Потоп припинився. Але що робити з такою кількістю води? Вс. Е. Вишнього раптом осяяло: треба розвести в ній риб. Сказано – зроблено. Риб він творив так: випускав їх з рота, наче хмаринки пару, і, підхопивши на льоту, говорив кожній:
- Ти будеш тунцем.
- Ти будеш вугром.
- Ти будеш камбалою.
- Ти будеш тріскою.
- Ти будеш кефаллю і так далі…
Сотворивши риб Вс. Е. Вишній, який відрізнявся, як ви вже здогадалися, характером мінливим і примхливим, втратив будь-який інтерес до Землі і переключився на щось інше.
Пройшло декілька мільярдів літ. Світ залишався суцільним морем, а море кишіло рибою. Риби били хвостами, плавали, поїдали одна одну – взагалі робили все що і належить робити рибам. Одні риби були величезними, наприклад К. Ит; інші – дуже маленькими, наприклад Сар. Дина. Риби, як відомо істоти тупі, безсловесні, позбавлені уяви, коротше кажучи – нудні. Але навіть цим нудним істотам набридло бути рибами, і вони надумали відправити до Вс. Е. Вишнього делегацію. Той, як водиться, трішки їх помаринував - один-два мільйона років – у приймальні, потім все-таки викликав.
- Ну, що там у вас?
- У нас? У нас нудно.
- Вам нудно тому, що ви самі нудні.
- Ні, нам нудно тому, що ми весь час під водою.
- А чим вас не влаштовує вода?
- Ну, по-перше, вона мокра: у воді жахлива сирість. Окрім того, там темно – так темно, що ми навіть одне одного не бачимо і постійно зіштовхуємось. І, нарешті, там холодно, просто околіти можна. К. Ит – адже він плаває увесь день з висунутою головою – розказував, що над морем є небо, а в небі сонце, і воно тепле, світле і сухе. В цілому, ми хочемо сонця.
Вс. Е. Вишній почухав потилицю, зітхнув, подумав і прорік:
- Хай буде по-вашому. Сонце випарує половину води, і на поверхні моря з’являться материки. Хто хоче залишитися у воді, нехай як і раніше називається рибою. Хто вирішить жити і в воді і на суші, нехай називається земноводним, а ті хто оселяться на землі, будуть ссавцями. Годиться? Ну, а тепер провалюйте. Я не бажаю чути ніяких розмов про Землю, принаймні ще мільярд років.
Все так і було. Сонце випарувало половину моря, з води висунулись материки, багато риб переселилось на сушу, багато лишилось у воді, багато хто міг жити і тут і там. Серед тих, хто оселився на землі, були істоти, що звалися Лю Ди. Їх Вс. Е. Вишній створив чомусь голими. Так-так, вони були голими, наче якісь там черв’яки. Лю Дям врешті-решт набридло ходити голими, і вони теж відправили до Вс. Е. Вишнього свою делегацію.
Розмова вийшла такою:
- Ми мерзнемо. Накрий наше тіло лускою, як у земноводних, або дай шкуру, як іншим ссавцям.
- Ні. Голими я вас створив, голими ви і залишитесь.
- Але чому ж?
- Ніяких «чому». Я сказав, значить все.
- Тоді нехай хоча б сонце гріє сильніше.
Цю вимогу Вс. Е. Вишній визнав розумною. Він просунув свою довжелезну руку за сонячний диск і повернув заводного ключа, і сонце почало гріти вдвічі сильніше. Стало так жарко, що поблизу екватора загинули всі тварини і рослини, виникли пустелі, тобто величезні простори розпеченого піску, де не лишилося нічого живого, окрім Г. Адів, С. Корпіонів і, природно Лю. Дей.
Проминуло ще декілька мільярдів років, і Лю. Ди відрядили до Вс. Е. Вишнього нову делегацію, яку той прийняв досить неввічливо:
- Ну чого вам ще?
- Дай нам ще сонця!
- Як, вам його знову недостає?
- Справа в тому, що в пустелях його з надлишком, а от на полюсах можна замерзнути від холоду. Ми хочемо, щоби сонце було скрізь.
Однак цього разу Вс. Е. Вишній не пішов їм назустріч. Він навмисно створив Землю з полюсами і змінювати своїх рішень не збирався Так і оголосив:
- У світі все поділено по справедливості: і вода, і земля, і лід. Так що ніякого сонця вам більше не буде.
- Заради бога, Вс. Е. Вишній, дай нам його ще трохи.
- Ні і ні. Якщо я піду вам на поступки, можуть запротестувати і інші планети. Ви, між тим, не одні у Всесвіті.
- Що ж нам робити?
- А це вже ваша турбота.
Тут Вс. Е. Вишнього викликали у дуже терміновій справі: з небосхилу зірвалась і почала падати маленька планета - Плу. Тон. Куди їй падати? – спитаєте ви. А куди падають плоди з дерева? Вниз, природно. Її треба було підхопити і повернути на місце. Вс. Е. Вишній вибіг, а делегація лишилась. І тоді очільник делегації сказав:
- Знаєте що, поки Вс. Е. Вишнього немає, давайте зайдемо за сонце, ледь - ледь повернемо ключика і змиємось. Він нічого не помітить, а в нас буде трохи більше тепла. Так і зробили. Зайшли за сонце і повернули ключа на пів оберту. На біду, була серед них якась особа на ймення Жін Ка. Вона жила на північному полюсі і заздрила Жін Кам з екватору, які завжди могли розгулювати голими, тому що сонця у них було більше ніж достатньо. Жін Ка подумала: ми лише трохи повернули ключа. Цього замало: все одно мені прийдеться носити одяг, хоча і легкий. А як хочеться гуляти голою, зовсім голою. Я красива і хочу, щоби всі мною милувалися. І от, коли делегація направилась на вихід, Жін Ка потихеньку повернулася назад, і повернула ключа, спочатку один раз, але, вирішивши, що цього недостатньо, зробила ще пів оберту. Після чого, задоволена, побігла доганяти решту.
Тут із сонця вирвався надзвичайно розжарений промінь, схожий на довгу вогняну стрілу. Миттєво він досяг Землі і знищив на ній воду, лід, грунт, рослини, тварин, риб, земноводних – взагалі, все живе і неживе. Навіть повітря. І Земля перетворилась на чорний спечений камінь. Ви спитаєте: а як же Лю Ди? Вони теж загинули, а разом з ними і Жін Ка, чия суєтність стала причиною страшної катастрофи. Вс. Е. Вишній, повернувшись додому, подивився вниз і побачив, що Земля вся почорніла, як головешка. Він заглянув за Сонце і побачив, що ключ було повернуто двічі. Яке безумство! І сказав Вс. Е. Вишній:
- Так. З Землею покінчено. Лю Ди перетворили її на спечений камінь, нехай ним і лишається.
Але потім пом’якшав: все-таки дуже вже гарною вона була, ця Земля, щоб її знову не відновити. І тоді він взяв до рук шланг…
І знову був Всесвітній Потоп, і Земля зашипіла і задимилась, як опущений в воду шматок заліза. Через деякий час всю її затопило море. А в морі з’явилися риби.
Через мільярд років рибам набридло бути рибами, і вони відрядили делегацію до Вс. Е. Вишнього: нехай узнає, що їм нудно у воді і хочеться сонця. Вс. Е. Вишній сказав:
- Вам нудно, тому що ви самі нудні.
Все інше ви вже знаєте. Спокійної ночі, приємних снів.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Італія, Рим, XX ст. н. е.
