Пустотливе Літо
Стало Літо у зеніті,
Зранку вікна всі відкриті.
А в обід - пекельний час,
Так глузує Літо з нас!
То у тім’ячко пече,
А то дощиком січе!
Нажене палючу спеку,
Сохне листя у смереки.
Що ж це в Літа за закон?
Дише, як вогнем дракон!
Землероб ледь-ледь не плаче,
Пропаде врожай, одначе!
То нагонить в небі хмари,
Наче баранів отари.
Біснуваті блискавиці,
Тичуть в землю гострі спиці.
Грім гуркоче звіддаля,
Аж здригається земля!
Вкотре Літо шаленіє,
Наче з бочки воду ліє.
Знову чинить свій закон,
Мов, почавсь армагедон!
У хліві реве скотина,
Ой, скрутна прийшла година!
Знов заплакав землероб,
Затопило весь город!
А у полі до землі,
Похилились ячмені.
Коїться якесь жахіття,
Ой, яке лихе поліття!
А вже, згодом, сонце сяє,
Літо настрій свій міняє.
Чинить місію благу,
Гне веселку у дугу.
Усе квітне і бринить,
Та стійкий озон п’янить!
І зовсім йому не сором,
Бешкетливий в нього норов!
І завжди знаходить час,
Щоб розважити всіх нас!
Бо, душа його відкрита,
Ось, за що ми любим Літо!
Ніжин, 21.06.2024
