Спів соловейка

з рубрики / циклу «Із неопублікованого (1993)»

Зірка пізня чаклує у небі,

Гукає до себе ранкову зорю.

Місяць палає перед тим, як умерти,

І пісню співає останню свою.

Ні, то не місяця плач – соловейка,

Що марно шукав загублений край.

Він повернувся до рідної неньки,

Та не впізнав вже її… не впізнав…

Усе загубив на далекій чужині:

Щастя і долю, радість і мрію.

Серце ж було на своїй Батьківщині

І разом із нею старіло… старіло…

Пісня страждання лунає із неба –

З усіх куточків блакитної тверді.

Земля відгукнулась оркестром шаленим.

І чується, ніби це музика Верді.

Краматорськ, 14.02.1993