Відьма
Відьма в осінь ступає м’яко,
Тіні тануть, мов стерті сліди.
Вечір шепче таємно й лячно,
А вітри огортають світи.
Листя осені в танці кружляє,
Небо криє нічний оксамит.
Міць землі в її кроці грає,
І в мовчанні застигла мить.
Іскри в серці палають тихо,
Знає відьма старий заповіт.
Осінь каже з добром лихом ―
Про життя і вічний політ.
Місяць сріблом торкає руки,
І в очах сяє іскра чар.
Відьма знає: любов — відлунки,
Що знімають з душі тягар.
Осінь — символ кінця й початку,
В ній прощання й тепло долонь.
Він для неї — небесна згадка,
Що у мріях немов вогонь.
Сила вічна в серці палає,
Єдність душ і гармонія тіл.
Відьма в тиші ім’я згадає,
Саме так, щоб він зрозумів.
Осінь в танці з дощами кружляє,
В мить одну все зміниться знов.
Відьма знає: їх вальс не згасає,
Обійнявшись, станцюють любов.