Самотнім шляхом
з рубрики / циклу «О. ГЕНРІ»
Я побачив, як мій старовинний приятель, помічник шерифа Бак Капертон – суворий, невгамовний, всевидящий, кавово-коричневий від засмаги при пістолеті та шпорах – пройшов у задню кімнату будівлі суду і, брязнувши коліщатками шпор, усівся в крісло. І оскільки в суді у цей час не було жодної душі, а Бак міг інколи розказати про те що не потрапляє до друку, я прослідував за ним і, знаючи про одну його маленьку слабкість, заохотив його до бесіди. Справа в тому, що самокрутки, згорнуті з маїсового лушпиння, були для Бака солодшими за мед, і хоча він міг миттєво і з великою вправністю спустити курок сорокап’ятикаліберного, згорнути самокрутку було вищим за його можливості.
Ніяк не з моєї вини (бо самокрутки у мене завжди виходили тугі і рівні), а в силу якоїсь незрозумілої причуди самого Бака, мені цього разу прийшлося вислухати не захоплюючу одіссею чапараллю, а… дисертацію на тему подружнього життя! І не від кого іншого, а саме від Бака Капертона! Самокрутки ж мої, повторюю, були бездоганні, і я вимагаю визнання моєї невинності.
- Зараз приволокли сюди Джима і Беда Гранбері, - сказав Бак. – Пограбування поїзду, чув? В минулому місяці вони затримали арканзаський пасажирський. Ми накрили їх на Двадцятій Милі – в кактусових заростях на південному березі Нуесесу.
- Мабуть – що, нелегко було їх стриножити? – спитав я, передчуваючи епічну оповідь про битву, якої жадав мій апетит, що вже розігрався.
- Попотіли, - сказав Бак і на хвилину змовк, і за цей час його думки збилися з дороги.
- Дивний народ жінки, - сказав він. – І яке їм відвести місце, хоча б, скажемо, в ботаніці? На мій особистий погляд, вони щось на кшталт дурман-трави. Чи бачив ти коли-небудь коняку, яка нажерлася дурман-трави? Сядь-но в сідло і скачи на ній до будь-якої калюжі у два фути шириною. Вона зразу ж розпирскається і почне осідати на задні ноги. Ця калюжа видасться їй ширшою за Міссісіпі. А іншого разу та ж коняка спуститься в каньйон у тисячу футів глибиною, наче він не глибше ховрахової нірки. Таке ж ось і з одруженим чоловіком.
Я, ти розумієш, думаю про Перрі Раунтрі, який був моїм незмінним правим крайнім, поки не закінчив життя одруженням. В той час ми з Перрі були проти будь-якої осілості. Нас з ним, було, кидало то туди, то сюди, і ми вчиняли такий гармидер, що пробуджували кожну навколишню луну і завдавали їй роботу. Так, коли нам з Перрі хотілося гарненько розгулятися в якому-небудь містечку, це було справжнє свято для переписників населення. Вони просто рахували, який буде потрібен наряд поліцейських, щоби призвати нас до порядку, і отримували кількість всього населення. Ну, а потім з’явилася ця особа - Маріанна Гутнайт, глянула з - під вій на мого Перрі, і він, перш ніж ти би встиг освіжувати годовичка, дав себе загнуздати і пішов, як милий, під сідло.
А мене навіть на весілля не покликали. Я так розумію, що наречена з ходу пропрацювала весь мій родовід і зовнішній фасад моїх звичок і розсудила для себе, що Перрі більш вправно буде бігти в парній упряжці, якщо ніякий неправовірний мустанг, на кшталт Бака Капертона, не буде іржати навколо подружнього загону. Так що пройшло не менше чим півроку, перш ніж я знову побачився з Перрі.
Якось одного разу йду я околицею селища і бачу: в маленькому садочку, біля маленького будиночку, якась подоба людської істоти з лійкою в руці поливає куща із роз Мені здалося, що я наче вже десь бачив це створіння, і я зупинився біля хвіртки і почав пригадувати, під яким же тавром воно ходило раніше. Ні, це не був Перрі Раунтрі, а те прокисле рибне желе, в яке його перетворило одруження.
Людиногубство – ось що ця Маріанна над ним вчинила! Виглядав він нічого, непогано, але був, розумієш, при білому комірці і в черевиках, і з першого погляду було видно, що розмова у нього ввічлива і податки він платить справно, а коли п’є, мізинчика відставляє, зовсім як вівчар який-небудь або міський слабак. Клянусь прахом моєї пра-пра-прабабусі, гидко мені було бачити, до чого цей Перрі став цивілізованим.
Підходить він до хвіртки, потискає мені руку, а я так собі з насмішкою хриплю, наче хворий папуга:
- Прошу вибачення… Містер Раунтрі, якщо я не помиляюсь? Якщо пам’ять мені не зраджує, то я мав колись задоволення крутитись у вашій компанії що розбещує.
- Та пішов ти до біса, Бак, - ввічливо, як я і побоювався, відповідає Перрі.
- Ладно, - кажу я, - скажи ти мені, жалюгідний кімнатний виродок, нещасний придаток садової лійки, на який ляд тобі це знадобилось – так над собою поглумитися? Ти тільки подивись на себе – який ти весь пристойний і богобоязнений! Та ти тепер годишся тільки на те, щоби засідати в суді присяжних або вставляти двері в дров’яному сараї. Але ж ти колись був мужчиною! Я таких перебіжчиків не терплю. Що ти стирчиш тут, на вітру – йшов би в дім, перерахував серветочки, завів би годинника. А то, дивись, забіжить ненароком дикий кролик, та ще й, можливо, укусить.
- Послухай, Бак, - говорить Перрі, лагідно так і начебто засмучено, - ти не розумієш. Одружений чоловік, хочеш, не хочеш, а стає іншим. В ньому вже не те нутро, як в такому старому, доброму перекотиполі, як ти. Можна, звичайно, вивернути навиворіт яке-небудь містечко щоби подивитись, чим воно знизу підбите, можна зірвати банк у фараон або напитися до смерті, та тільки, чи не грішно бува без толку віддаватися таким неспокійним заняттям?
- Був час, - кажу я і, здається, випускаю глибоке зітхання, - був час, коли одне пасхальне ягнятко, яке я міг би назвати навіть по імені, мало великий досвід в частині різних гріховних розваг. От уже не думав, Перрі, що ти можеш так опуститися і з гарного чумного випиваки перетворитися на таке собі ошмаття мужчини. Глянь, – кажу я, - адже ти навіть краватку начепив! І несеш різну слиняву нісенітницю, наче якийсь гендляр чи леді. По-моєму, ти вже здатний ходити з парасолькою і в підтяжках і, ледь звечоріє, плентатись додому.
- Моя жіночка, - говорить Перрі, - мабуть, і насправді зробила в мені деякі вдосконалення. Тобі цього не зрозуміти, Бак. З того часу як ми одружилися, не було ще такого випадку, щоб я не ночував вдома.
Ми з ним поговорили ще трохи, і не зійти мені живим з місця, якщо цей чоловік не перервав мене прямо на півслові, щоб повідомити мені, що він виростив шість кущів помідорів у себе на огороді. Він навіть взявся совати мені під ніс плоди свого сільськогосподарського падіння, якраз коли я намагався розказати йому, як ми гарно повеселились в шинку у Піта Каліфорнійця – вимазали дьогтем і виваляли у пір’ї одного добре нам знайомого карткового шулера! Однак мало-помалу Перрі почав виказувати деякі проблиски здорового глузду.
- Правду сказати, Бак, - говорить він, - часом, звичайно, буває нудно. Ти не подумай поганого – я з моєю жіночкою живу як у раю, але чоловікові, мабуть, все-таки необхідно іноді струснутися. Ось що я тобі скажу: Маріанна сьогодні пішла в гості і повернеться додому о сьомій годині. Це у нас з нею так заведено – до семи, і кришка. Ні вона, ні я ніколи ніде не затримуємось після семи годин – хіба що разом. Я радий, що ти завернув до мене, Бак, - говорить Перрі. Мені чомусь захотілося ще разок здійняти дим коромислом в пам’ять про колишні веселі деньки. Що ти скажеш, якщо ми з тобою разом сьогодні скоротаємо час до вечора? Як на мене, так це було б славно, - говорить він. Я ляснув по плечу цього заарканеного об’їзного кухонної плити так, що він відлетів до протилежної огорожі свого огородика.
- Надівай шляпу, ти, старий, висушений алігатор! – загорлав я. – Схоже, ти ще не зовсім помер. В тобі ще збереглося щось людське, хоча ти загруз з головою у подружній трясовині. Ми з тобою зараз розберемо це містечко по гвинтику і подивимось, від чого воно теленькає. Ми заставимо показати високий клас у мистецтві відкорковування пляшок. Ти у мене ще наб’єш собі мозолі, стара ти комола корова, - сказав я, - влупивши Перрі під ребра, - якщо ти пробіжишся зі своїм дядечком Баком стародавньою дорогою пороку.
- Тільки я повинен повернутися додому о сьомій годині, - повторив своє Перрі.
- А то як же, - сказав я, підморгнувши самому собі. Чи мені було не знати, до якої це сьомої години може повернутися додому Перрі Раунтрі, якщо він почне точити ляси з барменами.
Ми з Перрі пішли до салуна «Сірий мул» - до цієї старої глинобитної халупи біля станції.
- Замовляй, - сказав я, як тільки ми поставили по одному копиту на приступок біля стійки.
- Мені води з сассапариловим сиропом, - говорить Перрі.
Чи повіриш, я ледве не втратив мову.
- Давай, ображай мене не соромся! – кажу я йому. – Але для чого ж так лякати бармена? Можливо, у нього хворе серце. Ладно, ти, мабуть, обмовився. – Два високих стакани, - це я бармену, - і он ту пляшку з льоду, з лівого вугла морозильника.
- Мені з сиропом, - повторює Перрі, і раптом очі в нього спалахують, і я бачу, що в його мозку народилася якась велика ідея і йому не терпиться її оголосити.
- Бак, - говорить він, а сам весь аж роздувається від радості, - знаєш, що я задумав? Давай-но ми влаштуємо собі свято! Я трохи засидівся вдома, мені необхідно провітритись. І ми з тобою так погуляємо, що тільки тримайсь! Ми зараз підемо в задню кімнату і засядемо там за шашки рівно до половини сьомої години.
Я притулився до стійки і сказав Майку Рване Вухо, який в той день тримав вахту:
- Упаси тебе боже проговоритися про те, що ти тут чув. Ти ж пам’ятаєш яким був наш Перрі! А тепер він перехворів лихоманкою, і лікар говорить, що його поки-що треба задовольняти.
- Дай-но нам шашки і дошку, Майк, - говорить Перрі. – Пішли Бак, я вже ніг під собою не відчуваю, так мені хочеться розгулятись!
Я пішов у задню кімнату слідом за Перрі. Перш ніж зачинити за собою двері, я сказав Майку:
- Похорони навіки у себе під шляпою, що ти бачив, як Бак Капертон водив компанію з сессапариловим сиропом і шашками, якщо не хочеш, щоб я зробив двозубу виделку з твого правого вуха.
Я запер двері і ми з Перрі приступили до гри. Клянусь, проста вівчарка і та б захворіла від приниження, якби довелось їй побачити, як цей нещасний, затюканий антикварний предмет домашнього вжитку радісно хихикав кожного разу, коли йому вдавалося з’їсти у мене шашку, або огидно тріумфував, проходячи у дамки. Адже цей чолов’яга не міг, бувало, заспокоїтися, поки не виграє в лото зразу на шести картах або не доведе до нервового шоку банкомета, і тепер, бачачи, як він, наче Саллі-Луїза на шкільному святі, акуратно пересовує шашки, я ледве не плакав від співчуття.
Сиджу я так з ним, граю чорними, весь в поту від страху, що хто-небудь зі знайомих про це дізнається, і розмірковую над шлюбним питанням. Так, думаю, мало що, мабуть, змінилося в цих ділах з часів місіс Даліли. Вона взяла та й обкарнала свого чоловічка, а хто ж не знає, на що стає схожим мужчина, якщо над його головою попрацює жінка! І ось, коли фарисеї прийшли над ними познущатися, його так замучив сором, що він зразу ж взявся за справу і обрушив увесь дім прямо на їхні голови. (1) У цих одруженців, - розмірковую я про себе, - вже не той розмах, вони втрачають смак до гарної пиятики і інших безглуздь. Їх вже не тягне ні побуянити, ні зірвати банк, навіть встряти у гарну бійку їм нецікаво. Так з якого ж лиха, питаю я себе, вони лізуть в це шлюбне ярмо і так ходять в ньому до кінця своїх днів?
Але Перрі, здавалося, веселився від душі.
- Ну що, Бак, старий ти мерин, - говорить він, - ось коли ми з тобою гульнули на славу. Щось я і не пригадую такого, навіть у минулі часи. Я, розумієш, нечасто вибирався з дому, з того часу, як оженився, і давно не був у гарному загулі.
В загулі! Так, ось що він сказав. І це про гру в шашки у задній кімнаті «Сірого мула»! Я так здогадуюсь, що після стояння з садовою лійкою над шістьма помідорними кущиками наше заняття і справді здалося йому чимось на кшталт розгнузданого дебошу на грані оргії.
Через кожні дві хвилини він дивився на годинника і говорив:
- О сьомій, розумієш, мені потрібно бути вдома.
- Ладно, - кажу я. – Ти менше чеши язиком і давай ходи. - Цей напружений розгул мене вбиває. Мені, я відчуваю, необхідно трохи розслабитись і морально перекуватися після цієї бурхливої розпусти, інакше нерви луснуть у мене по всіх швах. Було біля половини сьомого, коли за вікнами здійнявся якийсь шум. До нас долинули крики, стрілянина з шестизарядних і голосний тупіт, як на маневрах.
- Що це там таке? – питаю я.
- Та якась там бійка на вулиці, - говорить Перрі. – Твій хід. Ми якраз встигнемо закінчимо цю партію.
- А я все-таки піду гляну у вікно – цікаво, що там відбувається. – кажу я. Неможна ж вимагати від простого смертного, щоб він усидів на місці, коли у нього одночасно з’їдають дамку і тарабанять у вуха шумом невстановленого походження.
У задній кімнаті «Сірого мула» було всього два віконця в один фут шириною забраних залізними решітками. Я глянув в одне з цих віконець і встановив причину переполоху. Це були молодчики з тримблівської шайки. Десять самих відчайдушних головорізів і конокрадів в Техасі скакали вулицею прямо до «Сірого мула» і стріляли направо і наліво. Незабаром вони щезли з поля мого зору, але було чутно, що вони підскакали до ганку і послали поперед себе неабияку порцію свинцю. Ми почули, як розлетілося на друзки велике дзеркало за стійкою, і задзвеніли пляшки. Потім ми побачили, як Майк Рване Вухо, не знявши фартуха, чеше через всю площу, наче койот, а кулі навколо нього здіймають фонтанчики пилу. Після цього вся шайка взялася хазяйнувати в салуні, спустошуючи ті пляшки, які припали їм до смаку, і розбиваючи об підлогу інші.
Нам з Перрі ця шайка була добре знайома, і ми були теж їй відомі не гірше. За рік до того, як Перрі одружився, ми з ним разом служили в кінних стрілках і міцно роздовбали цю шайку на околицях Сан-Мігеля, після чого доставили сюди Беррі Трімбла і ще двох зі звинуваченням в убивстві.
- Тепер нам звідціля не вийти, - кажу я. – Прийдеться стирчати тут, поки вони не заберуться геть.
Перрі подивився на годинника.
- Без двадцяти п’яти сім, - сказав він. – Ми ще встигнемо дограти цю партію. У мене на дві шашки більше. Хід твій. До сьомої години я повинен бути вдома, Бак, я тобі говорив.
Ми знову засіли за гру. Шайка Трімбла, звісно ж, продовжувала безчинствувати. Вони вже добре набрались. Розіп’ють дюжину-другу пляшок, погорлають пісень і потім постріляють по посуду. Два-три рази підходили до наших дверей, пробуючи їх відчинити. А потім на вулиці знову здійнялася стрільба, і я глянув у вікно. Хем Гроссет, наш шериф, привів загін поліції, розташував його в домі і в лавках через вулицю і спробував усмирити бандитів, стріляючи по вікнах.
Цю партію я програв. Скажу прямо: я нізащо би не втратив трьох дамок, якби ми вибрали для гри загін більш спокійний. А ще цей слинявий одруженик знай собі кудахкає з приводу кожної знятої ним шашки, наче дурно вихована курка над маїсовим зерном.
Коли партія була зіграна, Перрі встав і подивився на годинника.
- Я розкішно провів час, Бак, - сказав він. – Ну, а тепер мені пора йти. Вже без чверті сім, а в сім, ти знаєш, я повинен бути вдома.
Я подумав, що він жартує.
- Через пів години, найбільше – через час вони або умотають звідціля, або зваляться під стіл, - кажу я йому. – Хіба одруження тебе так стомило, що ти хочеш ще раз покінчити життя самогубством?
- Сталося мені одного разу, - говорить Перрі, - повернутися додому о пів на восьму. З Маріанною я стикнувся на вулиці – вона вибігла мене шукати. Подивився б ти тоді на неї, Бак… Та ні, тобі не зрозуміти. Вона ж знає, який я був недолугий, і все боїться, як би зі мною не сталася біда. З того часу я закаявся спізнюватися додому. Так що, Бак, поки прощавай.
Я став між ним і дверима.
- Послухай ти, жонатий чоловіче, я знаю, що ти подурнів навіки з тієї хвилини, як тебе окрутили у пастора, але постарайся хоча б разок розкинути залишками мозків. Їх там десять чоловік, цієї шантрапи, і всі вони вже ошаліли від віскі і тільки й шукають, кого б ще вбити. Ти і двох кроків не встигнеш зробити до дверей, як вони виб’ють з тебе душу, як корок із пляшки. Ну, будь розумником, у тебе ж зараз не більше здорового глузду ніж у жаби. Сідай і чекай, поки у нас не з’явиться шанс вибратися звідціля на своїх двох ногах, - якщо ти, звичайно, не бажаєш, щоби нас винесли шматками в ящиках з-під пива.
- Я повинен бути вдома о сьомій годині, Бак, - тупо повторює цей слабоумний підкаблучник, як який-небудь папуга-ідіот. – Маріанна, - говорить він, - побіжить мене шукати. – І тут він нахиляється і відламує ніжку від столу. - Я прошмигну крізь цю тримблівську шайку, як дикий кролик через тин загону. Не скажу, що мені так би вже хотілося, як колись раніше, ув’язуватися у цю бійку, але о сьомій годині я повинен бути вдома. Ти запри за мною двері, Бак. І не забудь – я виграв у тебе три з п’яти. Я би зіграв іще, але ж Маріанна…
- Заткнись ти, обіжрана дурманом безмозга шкапо, - кажу я. Чи ти бачив коли-небудь, щоб дядечко Бак ховався від гарної бійки за запертими дверима? Я хоча і не жонатий, але не гірше за будь-якого багатоженця зумію показати себе розтреклятим дурнем. Від чотирьох відняти один – буде три, - кажу я і відламую ще одну ніжку від столу. – Ми прибудемо на місце о сьомій годині – будь то хоч рай, хоч зовсім навпаки, - кажу я. – Можу я вас провести до дому? – питаю я цього чемпіона шашкових баталій, цього просиропленого черевоугодника, цього неприборканого мисливця за черепами.
Обережно відімкнувши двері, ми кинулись до виходу. Частина шайки вишикувалась вдовж стійки, інші розливають напої, а двоє-троє пострілюють з дверей і вікон по хлопцях шерифа. В салуні висить таке димище, що ми встигаємо протопати до половини залу, перш ніж вони помічають нас. Звідкілясь збоку до мене доноситься рев Беррі Трімбла:
- Та це Бак Капертон! Як він сюди попав? – І його куля здирає шматок шкіри з моєї шиї. Ну і бридко ж було, мабуть, у нього на душі через цей промах – адже що не говори, а Беррі найкращий стрілець на південь від Південно-тихоокеанської. Але в такому диму, по-правді і промазати неважко.
Ми з Перрі оглушили двох з їхньої шайки ніжками від столу і, будьте спокійні, не промазали, а коли ми вискочили на ганок, я вихопив вінчестер у хлопця, що стеріг ззовні, обернувся і розквитався з містером Беррі.
Словом, нам з Перрі вдалося втекти від них, і ми благополучно завернули за вугол. Я ніяк не думав, що ми живими втечемо звідтіля, але не міг же я зіграти боягуза перед цим одружеником. На думку Перрі, гвіздком сьогоднішнього дня була наша шашкова вакханалія, але якщо я хоча б що-небудь розумію у світських розвагах, то найбільших заголовків у колонці подій заслуговує цей невеликий парад з ніжками від столу на плече через весь зал салуна «Сірий мул».
- Давай скоріше, - говорить Перрі, без двох хвилин сім, а мені треба…
- Ой, замовкни! – кажу я. – мені ось треба було о сьомій годині бути на дізнанні – я його сам повинен вести, але я ж не розоряюсь від того що спізнився.
Мені треба було пройти мимо будиночка Перрі. Його Маріанна стояла біля хвіртки. Ми притопали туди в п’ять хвилин на восьму. На ній був голубенький халатик, а волосся гладко зачесане наверх – як у маленької дівчинки, що хоче видаватися дорослою. Вона дивилася в інший бік і не помітила нас, поки ми не підійшли зовсім близько. Тут вона повернулася і побачила Перрі, і щось таке промелькнуло в її очах, чого я, чорт мене забирай, ніяк на зможу описати. Я почув, як вона голосно задихала – зовсім як корова, у якої відібрали теля, щоб випустити його до стада, і говорить:
- Ти запізнився, Перрі.
- Всього на п’ять хвилин, - бадьоро відповідає Перрі. – Ми з Баком загралися в шашки.
Перрі нас познайомив, і вона запросила мене зайти в дім. Ні вже, звиняйте. Досить з мене на сьогодні одружених. Я сказав їм, що поспішаю і що приємно провів день з моїм старим приятелем.
- Особливо, - додав я, спеціально щоб піддіти Перрі, - коли у стола одна за другою почали відвалюватися ніжки. – Втім, адже я дав йому слово, що вона нічого від мене не узнає.
- І от з того самого дня в все про це думаю, - сказав Бак закінчуючи свою розповідь. – Є тут одна заковика, що мені всю душу перебаламутила, і ніяк я в цьому не розберусь.
- Ти це про що? – спитав я, згорнувши останню самокрутку і простягаючи її Баку.
- Та розумієш, яка штука: коли ця фітюлька обернулася і побачила, що Перрі цілий і неушкоджений повертається на її ранчо, вона на нього так подивилась… Ну, словом, з того самого часу я все думаю і думаю: а можливо, ось це – те, що я побачив в її очах, - варте наших загулів, разом з усіма шашками і сассапариловими сиропами? І, можливо, найбільший - то дурень зовсім не Перрі Раунтрі, чорт мене забирай?
Примітки:
1)…за біблійною легендою, Даліла, остригла Самсона, надзвичайна сила якого була втіленою в його довге волосся, і тим видала його філістимлянам. Через багато років, коли волосся у полоненого Самсона знову відросло він з’явився до храму, де зібралися філістимляни, обхопив руками два стовпи, що підтримували дах, і обрушив будівлю на себе і на своїх ворогів.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Нью – Йорк., 1924 рік.