11.09.2011 18:32

-

638

2 | 2

 © Каранда Галина

з рубрики / циклу «експериментальні вірші»

Слова як діти, -

Люблять вони гратись,

Орнаментом сплітаючись в сузір’я.

Віршами ненароком сповідатись…

А акровірші – то це так, свавілля.

А хто сказав, що я не поетеса?

Кому мої вірші не до вподоби?

Римую надто просто, неотеса

Озвучую здебільшого жалобу.

Вогню, звичайно, у мені замало,

І образ мій не дуже поетичний

Рубаю фрази різко і недбало,

Широкими шматками. Щоб незвично.

Марно плакать,

А сміятись ще

Рано.

Надіюсь, що сміятимусь

Остання.

Сумно. Дощ за вікном щербатим

Узаконює сум цей в мені. Й

Мабуть, треба зробить винуватим

Най цей дощ в тім, що сумно…

Одній…