Вечеря
відправила його в останню путь
очі бачили як в землю закопали
а серцю байдуже: чекає, що ось-ось
провернеться враз ключ і «Що вечеряти?»
з порогу як завжди спитає…
та не провернеться у дверях ключ
і не скрипнуть під ходою половиці
не дзвякне посуд, не скаже «Ще борщу…»
ні…
лиш цокотатиме годинник зо стіни
моїми кроками до нього…