Прудкий картуз
з рубрики / циклу «БАЙКИ, ГУМОРЕСКИ»
Є у мене друг - мисливець,
Спритний хлоп та ще й сміливець,
Кучерява борода…
Тільки от одна біда:
Має ваду гріховиту –
Полюбляє оковиту!
З ранку може й аж до ночі,
Фарбувать цим ділом очі.
Як казав мудрець з народу:
- Шарпонув – шукай пригоду!
Розпочну я по порядку,
Друзі, з першого випадку.
Сонце у степу ще спало…
Гліб, відкинув покривало,
Через жінку переліз,
Салом вимастив свій ніс
Ще й чарчину спозарання…
І пішов на полювання.
Одягнувся наче туз:
Камуфляж, новий картуз,
Кеди, хоч діряві трішки -
Не смердять зате в них ніжки.
Цілий день - вогонь мов шквал,
П’ять хвилин – і знов привал.
Водка й кров текли мов річка
Доки не всіріла нічка.
Вже б пора іти додому
Полювальникові мому.
Він поправді і хотів,
Та на шинок, чорт, набрів.
Пив багато, їв, старався
І добряче нализався.
Те узрівши, кінчив діло,
Встав. Його і заштормило.
Став асфальт мов холодець,
Ще й слизький що аж… капець!
Та зібрав в кулак він волю,
Взяв за хвіст заразу долю
І звиваючись мов глист,
До двора свого поліз.
Очі вирячив і рот,
Що б дістатись без пригод.
Без пригод же не судилось
Зле нещастя сотворилось:
Він за гілку зачепився
І картузик покотився
По дорозі уночі…
Хочеш плач, а хоч кричи!
Заревів він: - «Ой біда!
Засварить жона-звізда!
Бо кашкетик той новий.
Де ж голубчику ти мій?»
Раком наш мисливець став,
Картуза шукать почав.
Не маленький час пройшов,
Доки той кашкет знайшов.
Не один, а цілих п’ять!!!
Гліб рішив усі зібрать:
- «Ось один! Ось ще! Ого!
Буде пара до мого,
Ой та тут їх ще багато:
Цей у бар, а цей на свято!»
Так небога звеселявся
Й до кашкета нахилявся.
Тільки но схопив картуз,
Так по лікоть в нім й загруз.
Кілька раз його хапав,
Той крізь пальці пролізав.
- «Увімкнув би хтось хоч свєт!
Ну і шустрий цей кашкет,
З рук скотина вислизає.
Зараз іншого спіймаю»!
Інший просочивсь так само.
- «Що за лажа? Твою маму!
Що це в біса за… фігня?
Шапки, вас питаю я!»
Та картузики мовчали,
Все крізь пальці пролізали.
Врешті решт один вхопив…
Мов дитя мале зрадів:
- «Не такий ти вже й прудкий,
Зашкарублий і сухий.»
Гліб, його за край узяв
І на кучері нап’яв.
- «Ось, це зовсім інше діло!»
Раптом сильно засмерділо.
Став принюхуватись Гліб,
Як під закусь нюшать хліб:
- В чорта й біса, подивіться!
Звідки той "сморфум" сочиться?
Тільки вчора я купався,
А сьогодні завонявся!?
Чи картуз кудись попав?»
Обережно його зняв…
Сонце розцвіло, як мак,
А в руках - сухий кізяк!!!
- «Ох, корови...! Ой, біда!
За картуз зжере звізда!
Понеслось селом виття…
Ось таке воно, життя!
Треба в міру друзі пити...
Чи... кашкети не губити???
