Не сниться…
Не сниться він мені щоночі
І я не плачу в темряві зірок,
Вдень не мерехтять зелені очі
І не чекаю на його дзвінок.
Душа вже не кричить так, як раніше,
Але болить. Болить- бо зажива.
Думок порив утримую навмисно,
Бо гостре скло наробить більше ран.
Не згадую про нього, та й не хочу,
Та й згадувати, справді, нема що,
Лише, мабуть, його зелені очі.
Про них, нажаль, не в силах я забуть.
Цей погляд переслідує щоночі,
Приходить в найстрашніших снах,
Вселяється у все, у всіх й усюди,
Його я бачу навіть у своїх сльозах.
В кожнім з перехожих, в кожнім русі,
В словах, в його музиці й піснях.
І навіть коли закриваю очі-
Тону в його смарагдових очах.
І сниться він мені щоночі,
І знову плачу в темряві зірок,
Все так не мерехтять зелені очі
І знов чекаю на його дзвінок.
12 травня 2025