Сам на сам
як вродишся Адамом –
знайдеться і Єва
щоб яблучко спокусливо
від змія піднести
«Це добре є!..» –
сміятиметься з Бога
а ти, дурний, повіриш
і згубу візьмеш з губ…
і хай Бог гнатиме тебе
в труди й недолю
хай кров і піт
заллє тернистий шлях
в коханні
мов у криці нездоланній
почуватимешся Богом
що власний світ заклав…
і от коли той світ
закрутиться круг тебе виром
коли триматимеш в руках
усі нитки
коли здаватиметься –
вже досяг аж неба!..
тоді й піймає Бог
тебе в тенета самоти…
перворідний гріх
не в яблуках, не в зміях
і навіть не в зляганні
чи у фігових листках
а в тім, що кожен з нас
самотній в світі
бо може бути з будь-ким
тільки сам на сам…
і хай помножишся
й поширишся по світу
хай будеш в славі
між Богами Бог
та все, що Єві
покладеш дарунком в ноги
не зблизить вас
а тільки віддалить…
ні, зодягаючи її
у пишні шати світу
собою як раніше
не зодягнеш знов
відтак в словах
у образах, в подобах
лишатимешся голим
на Єві фіговим листком…
життям буденним
стане люба Єва
вже не спокусниця
ні яблучка в устах
сміється вже не з Бога
а і з тебе й себе
мовляв повірили, дурні
що двоє як одно…
і як би не старалися
знов одне одним стати
як би глину світу
не місили у руках
завжди між вами
нині перепона
неначе світло
поміж двох дзеркал…
ні, не борися
із самотністю своєю
бо набудь й весь світ
та будеш сам на сам
зі всім разом
і зі всім окремо
як би їх місцями
вправно не міняв…
самотністю долай
самотність осоружну
убозтвом обертаючи її
на Божу самоту
щоб втратили всі речі
ймена і самостійність
й сам не в собі
сказав би: «Добре це!..»
отак стояв би в світі
й просто дихав
і хай було б цього доволі
для буття
а всі слова
та відповідні дії й речі
лишив би иншим –
як їхній власний Рай…
словами і речами
Бог жене із Раю
все, що розділилося
на те і се
доки не повернуться
із діл в неділля
ребром у тіло
в глину з Божих рук…
раз Бог один на всіх
самотність нездоланна
тож спасіння –
Богом безпросвітна самота
де любов свята
зійшла геть вся на попіл
і найчистішим світлом
у тьмущій тьмі сія…