Цариця Савська
частина IIIз рубрики / циклу «КНУТ ГА́МСУН»
Кальмар – що мені треба було в Кальмарі? Назва здавалася мені знайомою, (7) я десь читав про нього. Бог знає, чи було те щось політичне, надзвичайний риксдаг, укладення миру? Я спробував: Кальмарський мир, мир в Кальмарі, можливо я саме про це читав? Чи це був Кальмарський параграф? Але після хвилинного роздуму я сказав собі, що про кальмарський параграф я нічого не читав. Раптом я схоплююсь, здається, я знайшов: Кальмарська битва, битва при Кальмарі – так само, як битва при Кальвшинні (8) чи битва при Вьорте. (9) Так, тепер я знаю. І я негайно пішов до готелю. Якщо була битва при Кальмарі, то я буду вивчати історичні місця, це і буде моїм ділом; тут знаходився корабель Нільса Юля, (10) там – ворожі ядра, що залетіли здалеку і зрили землю, наче огород під капусту, там Густав Адольф (11) загинув на палубі лінійного корабля. І Кольбейн Сильний (12) спитав: «Що це таке гримнуло?» - «Це Норвегія вирвалася з твоїх рук»* (13) – сказав Ейнар.
Але коли я підійшов до входу у готель, я ганебно повернув назад і відмовився від моєї теорії відносно битви. Ніколи ніякої битві при Кальмарі не було, битва відбулася на копенгагенському рейді! (14) І я знову відправився назад, у місто. Моє становище вимальовувалося в похмурих тонах.
Я блукав весь день на голодний шлунок. Я був зовсім змучений. До того ж вже було досить пізно, щоб зайти до книжкової лавки і купити які-небудь книги з цього питання, тому що всі книжкові лавки були зачинені. Нарешті я дійшов до чоловіка, який запалював ліхтарі.
- Вибачте, - питаю я ввічливо, - що таке сталося свого часу тут, в Кальмарі?
Чоловік відповідає тільки: «Сталося?» - і дивиться на мене.
- Так, - говорю я, - мені так ясно згадується, що тут, в Кальмарі, щось таке відбулося свого часу. Це становить значний історичний інтерес, тому мені й хотілося б це узнати.
Ми стоїмо напроти один одного.
- Де ви живете? – питає він.
- Я приїхав сюди виключно для того, щоб вивчити це, - продовжую я. – Мені це вартувало значних грошей, так, мені прийшлося навіть приплатити крону і шістдесят ере, окрім ста вісімнадцяти крон, про які я вже й не говорю. Ви можете спитати у кондукторів, якщо хочете.
- Ви з Норвегії?
- Так, я з Норвегії.
- Ви агент?
Я був дуже стомлений, але мені прийшлося знову тікати, якомога скоріше; адже я якраз і хотів узнати у цього чоловіка, що я таке. В цьому теж була винна Цариця, у всьому була винувата вона, і я послав її, м’яко кажучи, до біса за її підступи. Потім я знову направився до парку. Так, тепер, я більше не бачив спасіння!
Я стою, прихилившись до дерева, перехожі починають дивитись на мене, я не можу більше продовжувати так стояти, мені треба йти далі. Через три години я опинився за містом, я оглядаюсь, я один, перед моїми очима здіймається чорна громада. Я зупиняюсь, щоб подивитись на цю громаду, вона схожа на гору з церквою на вершині. В той час, як я стою, підходить чоловік, я зупиняю його і питаю, що це за гора, з географії я її не знаю, хоча я знаю дуже багато гір.
- Це замок, - відповідає він.
Замок, Кальмарський замок! (15) Хотів би я знати, чи не там бува сталося все, що крутилося у мене в голові.
- Замок, звичайно ж, в жалюгідному стані зруйнування і запустіння у порівнянні з минулим, коли там відбувалися великі події? – спитав я.
- О ні, управляючий добре приглядає за ним, - відповідає чоловік.
- Хто там зараз живе, я хочу сказати, який король ув’язнений там у південному флігелі? – Крутиться у мене на язиці, але…
- Ну, там тепер багато зброї, мечів, старожитностей та всяких старих речей…
Тут мене зразу осяює ідея: я міг приїхати сюди, щоб оглянути колекцію старожитностей у замку. Якби у цього чоловіка не було за спиною мішка, я би кинувся йому на шию, і я ясно пам’ятаю, що спитав про його дружину і дітей, перш ніж ми розійшлися. Біля опівночі я, нарешті дістався до готелю.
Я знайшов хазяїна і сказав, що це я замовляв кімнату. Я буду вивчати тут старожитності, сказав я коротко і сердито, я навіть купую старі речі, щоб вам було відомо, це і є моє заняття.
Хазяїн задовольнився цим поясненням і повів мене до моєї кімнати.
Минає тиждень, сповнений розчарування і даремних зусиль, цілий тиждень; Цариця Савська не показується. Я шукав її кожного дня повсюди, ходив питати до поштмейстера, радився з цього приводу з декількома поліцейськими, виходив парк вздовж і поперек під час гуляння, кожного дня підходив до вітрин фотографів, щоб подивитись, чи не з’явиться вона там; але все було даремним. Я найняв двох людей, щоб слідкували і вдень і вночі на вокзалі, так що вона не могла вислизнути, і чекав розв’язки.
В той же час мені приходилося кожного дня бувати в замку, дивитись на зібрання старожитностей; я списував великі аркуші паперу нотатками, рахував іржаві плями на шаблях і зламаних шпорах, заносив у свої записи всі ті трудні дати і написи, які знаходив на кришках скриньок і на картинах; так, я навіть не полінувався відмітити мішок з пір’ям, який одного разу знайшов серед старожитностей і який, як виявилось, належав управляючому. Я продовжував свої пошуки з мужністю відчаю, зі скреготом зубовним від злості; одного разу я почав шукати Царицю Савську, я не зупинюсь на півдорозі, хоча б мені загрожувало стати при цьому справжнім дослідником старожитностей.
Я телеграфував до Копенгагену, щоб мені переслали мою кореспонденцію, і взагалі почав влаштовуватися на зиму. Бог знає, коли все це закінчиться, ось уже шість днів, як я живу в готелі. Коли прийшла неділя, я найняв чотирьох хлопчиків, щоб вони вранці і ввечері ходили за мене шукати Царицю; але і це виявилось даремним.
У вівторок вранці прийшла нарешті моя пошта: цей вівторок ледве зовсім не доконав мене. Перший лист був від того чоловіка, який чекав мене в Мальме: якщо я до цих пір не приїхав, то, очевидно, я взагалі не приїду, прощавайте! Я відчув глибокий укол в серце. Другий лист, який я відкрив, був від одного друга, який сповіщав, що «Моргенбладет» (16) і одна німецька газета викрили мене в плагіаті і доказали це цитатами. Я відчув ще один глибокий укол в серце. В третьому листі був рахунок, - його я не став читати, я не міг більше, я кинувся на диван і дивився прямо перед собою.
І все – таки я ще не випив чашу страждання до дна.
Стукають у двері.
- Заходьте! – кричу я згасаючим голосом. І входить хазяїн, за ним стара жінка; у жінки в руках корзина.
- Вибачте, - говорить хазяїн, - адже ви купуєте старі речі?
Я дивлюсь на нього.
- Старі речі? Я купую старі речі?
- Ви ж самі сказали.
І мені прийшлося заставити себе виказати цікавість до старих речей. Так, зовсім вірно, я дійсно купую старі речі; вибачте, що я не зразу зрозумів, я був зайнятий, іншими думками. Так, звичайно, я купую всілякі старі речі. Нехай покаже свої скарби.
І жінка відкриває корзину.
Я сплескую руками від захоплення і заявляю, що хочу залишити все собі, до останньої дрібнички. Яка прекрасна спринцівка для вух; хотілось би знати, який король користувався нею останнім? Так, я це узнаю, коли пошукаю у своїх паперах, це не до поспіху. Скільки вона просить за рогову ложечку? Три обгорілі трубки з головою Ябека (17) я ні за що не випущу із рук, так само як і цю виделку. Скільки вона просить за все це разом? Жінка задумується. Десять крон, вважає вона.
Я дав їй десять крон, не торгуючись і не вагаючись, аби лише позбутися її швидше. Як тільки я її спровадив, я побіг у парк, щоб ковтнути повітря. Ні, це вже було вище за мої сили!
Нянька і дитина сидять поряд зі мною на лаві і співають, я глянув на них щоб заставити їх замовкнути. Через хвилину по усипаній піском доріжці повільно підходить якась пара, під руку. Я насторожуюся, встаю, вдивляюся, - це Цариця Савська.
Нарешті-то, нарешті, це вона, Цариця Савська! Її супроводжує пан, її брат, той самий, який поцілував її при зустрічі; вони йдуть під руку і тихо розмовляють. Я приготувався, зараз все вирішиться, нехай буде, як буде! Я хотів почати з того, щоб нагадати їй, як спав у її ліжку, тоді вона, звичайно, мене згадає, а потім уже все піде само собою, брат зрозуміє, що повинен пройти вперед…
Я ступив їм назустріч. Вони обоє зі здивуванням подивились на мене, і в цю хвилину я заплутався у своєму вступі. Я бурмочу: «Фрекен… чотири роки тому назад…» - і зупиняюсь.
- Що йому потрібно?- говорить пан і дивиться на неї. Потім він звертається до мене і говорить те ж саме «Що вам треба?». І говорить він це досить зарозуміло.
- Я хочу, - відповів я, - я хочу тільки спитати дозволу привітати фрекен; яке вам до цього діло? Фрекен і я – старі знайомі, я навіть спав в…
Цариця перебиває мене і вигукує:
- Пішли, пішли!
Ось як, значить, вона не хоче зі мною знатися, вона відрікається від мене! Мене охоплює гнів, я йду за парочкою, яка швидко віддаляється від мене. Раптом пан повертається, він бачить що я йду за ними, і стає на моєму шляху. Втім, вигляд у нього не дуже хоробрий, було видно, як він тремтів. Цариця продовжувала йти, потім побігла.
- Що вам угодно, шановний пане? – знову спитав мене пан.
- Від вас мені нічого не потрібно, - говорю я, мені просто хотілося поздоровкатися з фрекен, з тією дамою, з якою ви гуляли, я раніше зустрічався з нею, мені хотілося просто із ввічливості…
- По-перше, фрекен зовсім не бажає зустрічатися з вами, мені здається, - відповідає він, - а по-друге, вона зовсім не фрекен, а фру, вона заміжня, вона моя дружина. Ось так!
- Вона… що.. вона ваша дружина?
- Так, вона моя дружина, - проревів він, - тепер ви зрозуміли?
Його дружина, його дружина! Що ж лишилося розповісти? Я так і упав на лаву. Це був смертельний удар! Я закрив очі і дав молодику піти; яке мені було діло до нього тепер, коли сонце мого щастя зайшло навіки! Я просидів на цій лаві декілька годин, віддаючись похмурій печалі.
Біля полудня я пішов до готелю, заплатив по рахунку і непомітно прокрався на вокзал. Після того, як я прождав ще з гарну годину, прийшов мій поїзд, і я поїхав – збіднілий, пригнічений, зігнутий до землі стражданням, що гризло мене на всьому протязі зворотної дороги.
Корзину з купленими мною старожитностями я залишив в Кальмарі.
От бачиш, що-небудь завжди стоїть на моєму шляху. Так близько до мети, як цього разу, я ніколи ще не був, - і все ж зазнав невдачі. Я не жалію зусиль, не відступаю ні перед якою подорожжю, не боюсь будь-яких витрат, і все ж – все ж нічого у мене не виходить. Це доля.
З цим нічого не поробиш.
Примітки:
7)… В Кальмарі в 1397 році була укладена Кальмарська унія, що об’єднала Швецію, Данію, Норвегію під владою данського короля.
8)…Кальвшиннет …- нині район норвезького міста Тронхейма. На цьому місці в 1179 році відбулася битва, в якій ватажок біркебейнерів Сверре переміг ярла Ерлінга Кривого. Тут і далі герой оповідання змішує різні історичні події і імена їхніх учасників.
9)…Битва при Вьорте…- битва під час франко - прусської війни (1870), в якій отримала поразку французька армія під командуванням маршала Мак - Магона.
10)… Юль Нильс (1629 – 1697)… – данський флотоводець, адмірал; уславився перемогою, яку отримав 1 липня 1677 року над шведським флотом в данській бухті Кьоге.
11)…Густав II Адольф (1594 – 1632)… - шведський король з 1611 року. Загинув під час Тридцятирічної війни в бою при Люцерні проти германських імперських військ під командуванням Валленштейна.
12)…Кольбейн Арнерсон Сильний (1209 – 1245)…- ірландський хавдінг (воєнний вождь).
13)… В сазі про Олава Трюггвасона розповідається, що під час морського бою при Свольде (біля 1000 року) між військами норвезького короля Олава Трюггвасона і військами данського і шведського королів стріла противника порвала тятиву лука найвлучнішого лучника норвежців. Ейнара Тамбескельвара. Олав спитав: «Що це так голосно тріснуло?», на що Ейнар відповів: «Це Норвегія тріснула у тебе в руках».
14)…Битва на зовнішньому рейді Копенгагенського порту між данським флотом і англійським, яким командував адмірал Нельсон; сталася 2 квітня 1801 року.
15)… Кальмарський замок…- найбільш гарно збережений зразок подібної замкової архітектури епохи Відродження на території Швеції; побудований в 1275 – 1300 рр., пізніше неодноразово перебудовувався.
16)… «Моргенбладет» («Morgenbladet»)…- один з найбільших друкованих органів консервативної партії «Права» (Хьойре).
17)… Якоб Сьорен (1814 – 1894)…- норвезький політичний діяч, депутат стортингу з 1845 р., дрібнобуржуазний демократ, лідер селянської опозиції в стортингу.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Норвегія, 1892 рік