05.01.2014 00:56
для всіх
390
    
  - | -  
 © Буліна-Ющенко Юлія Юхимівна

Я МАЮ ПРАВО НА ЛЮБОВ

Барон гуляв по саду,

Вдихав той аромат,

І відганяв досаду –

Було це серед свят. 

         Із парубком високим,

Виходила в той сад

Білявка синьоока,

Сіяв на ній наряд.

Вона неначе Фея,

Подумав сам Мирон,

Цвіте немов Лілея,

Найкраща із Мадонн.

А голос, ніби скрипка

Смичком струни торкне,

Вона, як та лебідка,

Чи сонечко ясне!

Чи мо вона  Жар-Птиця?

Весела, як весна!

Це ти моя цариця,

Лілея чарівна.

Які ж блакитні очі

Помітив в ній Мирон,

А погляд заморочив,

Пропав в барона сон

І кожний день старався

Ходити в сад барон.

Навіки закохався

В Лілею, як бутон.

А руки у Лілеї,

Ніжніші всіх дівчат,

Вона, як Королева

З сім’ї аристократ.

Її супроводжали

Від всяких перепон,

Вона теж роздивлялась,

Туди, де йшов барон.

         А доля не обходить,

         Назустріч повела:

         «Добридень» - він підходить,

         Вона відповіла.

А посмішка пестива 

На люблячім чолі,

Природна і вродлива,

І мила взагалі.

         Дозвольте запитати

         Лілеє чарівна:

         «Я хочу дуже знати

         Яке у Вас ім’я?»

Таке, як Ви сказали,

Лілея – звуть мене.

Ви чули, може знали?

Ні…Ім’я –  чарівне!

         Ви Ангел в Божім раю,

         Вмить вимовив барон.

         Тут Ангелів немає,

         Почувсь Лілеї тон.

А Вас як величають?

Лілея жартома

Спитала у відчаю,    

Соромлячись сама.

         Мирон – подавши руку,

         Лілеї і в присмак

         Поцілував їй руку,

         Залишив в пам`ять знак.

Лілея стрепенулась:

«Ви парубок не мій».

І швидко відвернулась

Зніяковів мерщій.

Стежина повертає

Лілеї слід удаль,

Про біль душі не знає

Й Миронову печаль.

Вогонь в душі палає

І камінь в серце ліг,

І парубок вмирає

Між двох отих доріг.

О, Всемогутній Боже!

Ой що ж я на поров?!

Я жити більш не зможу,

Верни мою любов!

Красо моя, єдина,

Кохання – майбуття!

Найкраща синьйорина

Звела моє життя.

         Слова дійшли вітрами

         Від дива в сизу рань,

         Лілея шепче мамі,

         Їй тяжко від страждань.

У сяйві зелень цвіту

Тяжкий вчорашній день

Залишив первоцвітом

У мозку біль – мігрень!

         Душа немов в пожежі

         В розкритих небесах,

         Шукає у мережі

         Той біль, що в двох серцях.

В розпеченім благанні

Зустрілись дві душі,

В стражданні це кохання,

Ніхто не заглушить.

         В ромашках візерунку

Під щебет солов’їв,

Найперший поцілунок

Їх медом напоїв.

Одна жага єднання

В гармонії злилась…

В медовому коханні

І ніжності клялась.

         Пронести у змужніння

         Чесноти в правоті,

         Зростити покоління

         Найкраще в красоті.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!