Ковток
Нiч складає руки за спиною.
Втома огортає бiлий свiт.
Через скло здається льодяною,
А на небi мiсяцем горить.
Мовчазна симфонiя кiмнати -
Вiдпустила струни почуттiв.
Темно i не треба їх ховати,
Та дурман кiмнату захопив.
Холод наступає на пiдлогу,
А в душi палає та горить.
Залило дощами всю дорогу.
Ненароком, хтось за нею спить.
Сон сповзає стомлено по тiлу,
Наче роздягає вiд думок.
Якже ми давно удвох хотiли -
Удихнути почуттiв ковток.