Етюд
Доманіцькому С. О. присвячується...
Я знов замріяно дивлюся на мольберт:
Хотин. Пейзаж. І на палітрі – фарби.
Ти пам’ятаєш, милий, той момент,
Коли на полотно лягли ці барви?
Ти пам’ятаєш пензлі у руці
І віяння легке олії з льону?
Не можу я забуть хвилини ці
Тепер, коли етюд лежить вже вдома.
Та ніби вітер хмари знов жене,
І шелестять в траві пелюстки квітів.
Із полотна дорога приведе
До місця, де ти полюбляв сидіти.
м. Кам’янець-Подільський, 1.08.2009
