з рубрики / циклу «УКРАЇНО МОЯ»
- Колись я в бабці запитав:
«Які таланти Бог нам дав?
Що краще роблять Українці
Ніж шведи, поляки і німці?»
Бабуся плетиво відклала
І оповідку розпочала:
«Колись, у сиву давнину
Легенду мовили одну:
На небі Бог сказав: «Атланти!
Сьогодні я роздам таланти,
Народам грішної Землі!
Вони ж бо юні і малі,
Як жити правильно не знають,
Вивчати це лиш починають.
Надам батьківську допомогу!
Як виростуть віддячать Богу!
Атланти, велетні не спіть,
Таланти людям віднесіть!
Народам всім пороздавайте!
Нікого ви не оминайте!»
І понеслись з небес мов стріли,
Атланти в різнії країни.
Дісталась ФРАНКАМ елегантність,
УГОРЦЯМ – вміння і старанність
В нелегкім господарськім ділі.
ПОЛЯКАМ – здатність до торгівлі.
АНГЛІЙЦЯМ – чесність і порядність,
РОСІЇ – королівська владність.
Порядок, дисципліна – НІМЦЯМ,
Талант музичний – ІТАЛІЙЦЯМ.
Як сонце зникло у ріці
В Рай повернулися гінці.
Перед Всевишнім гордо стали
І як один рапортували.
Господь подякував усім…
Стомившись, на хмаринку сів,
Поправив сонно білу ризу,
Аж тут донісся плач із низу.
Бог глянув – в лузі на горбочку,
Дівча ридало у віночку.
Він запитав: - Дитя, що сталось?
Тобі таланту не дісталось?
- «Так… Та мій смуток не від того:
Річками кров народу мого,
Тече. Сини ж на чужині
В кайданах стогнуть та в ярмі.
Горять у полум’ї поля.»
- «А хто ти?» – «Україна Я!!!»
Господь, дощем зронив сльозу,
І загудів як грім в грозу:
- «От недолугі ж ті атланти!
Не всім таки дали таланти!
Я маю пособить дівчині.
Дитятко, витри очі сині.
Є в мене дар іще один,
Котрий прославить на весь мир
Тебе дівча! Ось подивися,
Це солов’їна щира пісня!»
З тих пір і аж до наших літ,
Чарує наша пісня світ!
Уранці, вдень і проти ночі
Виводять голоси співочі,
Так, що спиняються серця.
Й немає пісні тій кінця!
