Піщаний зикурат

жанр - тирано-код

У лініях піску — застиглий план,

Де золотий палац впивається у зеніт.

«Я — пам’ять предків», — мовить тиран,

І довга тінь лягає на весь світ.

Один наказ — і ріки змінять русло,

Один відтиск — і в небі чорний дим.

Він будував свій трон, де було пусло,

Здавалося — він вічний, мов інтим.

Але в прорахунках — геометрія страху,

Де кожна вежа — лиш мішень для зір.

Він бачив ворогів на кожнім кроці даху,

Впускаючи у власну велич звір.

Парадний марш в пісок іде, у нори,

Коли реальність — просто ґрунт і мідь.

Він впав з гори, в холодні, тісні нори,

Де навіть тінь не може вже боліть.

Київ, 07.07.2026

Візьміть участь в обговоренні