18.08.26
Очна ставка із власною травмою
Вкрай тривожна була та колюча.
Вона — я... із душею примарною,
Та різниця між нами разюча.
Розглядала, мовби скануючи,
Із мовчанням вдивлялася в очі.
Шум і тиша в ній контрастуючі:
Темрява дня й ясність півночі.
Мені так бракує знов руху,
Бо я в лапах заціпеніння.
Знов надію несу через муку,
А в випробуванні — власне спасіння.
Ця травма — моє відображення:
Геть мала і гнітюче потворна,
Вона біллю та люттю заряджена,
І в стратегії своїй послідовна.
Чомусь рана зрівнялась з огидою,
Хоч була лиш бажанням любити...
Бути кинутою й ніби «негідною»
Змусить будь-яке серце черствіти.
Та зібравши рештки сміливості,
Я зробила їй крок назустріч,
Адже страх росте з вразливості,
І переростає в свою неминучість.
Не шукала підказок у логіці,
Просто взяла та її обійняла.
Без гордині та власної риторики
Усім серцем її прогрівала.
Рішення серця — безкомпромісне,
Зі бажання собі помогти.
Бо прийняття — геть несумісне
З егоїстичним «перемогти».