21.09.2011 19:43

-

371

8 | 8

 © Тарас Іванів († 2012)

Спантеличений кіт

з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»

Ще дмухає на зимне вітер, 

На марно пару сколисав 

Із ліхтарів – примхливі діти, 

Нога промокла – світ пропав. 

Шукає підтюпцем котяра, 

Під монотонний дощу спів, 

Де мав любов? Згубив, нездара, 

Вчорашній день… Аж весь зіпрів, 

Так хоче швидше опинитись 

В тепленькім затишку чужім. 

І ще, і ще разочок вмитись, 

А потім – ще раз… Та утім... 

Є щось магічне в шелестінні 

Мокрот по з’їжених листках, 

Що застогнали – ми осінні, 

І тут наш золотавий прах 

Присипе білим покривалом, 

Щоб у теплі життя нове, 

Поміж реальним і астралом, 

В чиєсь веління проросте.