Тріада
Надію вкотре ведуть в крематорій.
Вона стоїть у черзі на виліт.
На щастя кладуть мораторій,
Бо для виходу потрібен знов привід.
Та ще є дві вагоміші постаті,
Які сильніші за всі разом обставини.
Про них пишуть майже всі повісті,
Вони ж заповнюють світу прогалини.
Любов — раптова і дуже вітальна,
Вона — єдиний джерельник творчості.
Вона не зла й не буває каральна,
Вона — велич без блиску та почестей.
Та за нею позаду йде Віра —
Вона гостя, що чекає запрошення.
Її сила дарує нам крила
І щоразу закриває спустошення.
Та кажуть, що перша Надія,
Яка мала б вмерти останньою...
Її смерть — вкрай трагічна подія,
Що змиває усе до безбарвного.
Вони втрьох — непохитний альянс,
Де на зламах — міцний порятунок.
Задаючи тривкий нам баланс,
З різних символів тчуть свій малюнок.