Моєму другові
А ми тоді іще не знали,
Які ж щасливі ми були.
Рокам рахунку не вели,
Дівчат понад усе кохали.
В ту пору — як розсипачі казкові,
Жбурляли дні у вічність без жалю,
Не вірили, що дні ті веселкові
Колись згадаємо, як мрію золоту.
Сьогодні маємо усе, чого не купиш,
І знаємо, з ким знайдеш, з ким загубиш.
Та де б лиха година нас не заставала,
Лиш дружба сил нам додавала!
Жаль, розумієш лиш з роками,
Коли вже скроні срібляться сивиною,
Що найдорожче поміж нами —
Це приязнь, перевірена фортуною.
Нас час просіяв крізь лихіє сита,
Доріг пройшли та пройдем ще не раз!
Й як кажуть ява вже прожита,
Але повір мені: усе найкраще — про запас!
Колись давно ми впевнені були,
Що світ належить тільки нам.
Та час розвіяв виром давнії сліди,
І долі розкидали нас по сторонам.
Ми честь свою завжди тримали,
І слово наше — вивірений звук.
Ми тим, хто в скруті, руку подавали,
І крізь негоди йшли, не обираючи легких доріг.
Нас не лякають розставання,
Ні швидкоплинність днів.
Сьогодні загадаємо бажання
Відразу- без пафосних і гучних слів.
Ну що ж, бокали підіймаймо,
Без довгих слів- помовчимо.
За те, що втримаємося, — ну ж випиваймо,
За те що переможемо- тож стійко стоїмо!
Мій друже, серце ще так б’ється,
І сонце світить у передчутті.
Душа не раз іще всміхнеться —
Тож обіцяй: не загубись в метушні!
Не відкладай життя на потім,
І не розмінюй його на чорноту
Бо скільки б не було попереду ще поворотів —
Я вірю в нашу дружбу навіку!
В.С.Курзанцев