Ниточка
з рубрики / циклу «ГУМОРня»
Прийшов раз я до сусіда
У якійсь там справі.
За собою закрив хвіртку…
І вмер, їй же право!
Бо на мене в люті дикій,
Вишкіривши зуби,
Вовкодав летів великий
Від своєї буди.
Найстрашніше вперед буде:
Ой, біда велика –
Замість цепу волочилась
Тонесенька нитка!
Тут не буду пояснювать
Усіх я емоцій,
Описувать штани свої,
І колір волосся…
Пес летить, й чогось на нитку
Скоса поглядає.
Натягнулася…Ось трісне… –
І пес завмирає.
Сусід почув, з хати вийшов,
Дав відбій собаці.
Відірвав мене від хвіртки,
Хай би йому трясця.
Я переборов бажання
Дать йому по пиці,
І тихенько так питаю:
– А чому на нитці?
Кум потилицю почухав:
– Ти не бійся друже.
Бачиш, в мене пес великий,
І лютий аж дуже.
Був і на цепах він в мене,
і в’язав до тросу…
Так усе було перерве,
І гуля без спросу.
Як останній цеп сталевий
Перервав небога,
Шланг я гумовий помітив,
Й прив’язав до нього.
Пес мій глянув переможно,
Швидкості набрав…
О, якби ти тільки бачив,
Як же він літав!
Гума рватися не хоче,
Бо нема причин,
А про маятник пружинний
Ти ж ще в школі вчив!
Його тричі торохнуло
Об стіну у хаті:
Бачиш, хвіст в барбоса голий, –
А був волохатий.
Протягнуло по асфальту,
Бецьнуло в калюжу.
Куди тому акробату,
Скажу тобі, друже!
Таке сальто виписував
Він в повітрі, наче
Не собака він, а птиця, –
Я з вікна все бачив.
Після того, як барбоса
Зняв я із горіха,
Більше з прив’язі не рветься,
Веде себе тихо.
Кидається він, звичайно,
Як іде хто в хвіртку,
Та боїться натягнути
Якнайтоншу нитку!
2009