23.09.2011 20:58
© Оля Стасюк
ЦВІТЕ РУЖА
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
Цвіте ружа, цвіте гожа,
Та на долю гірку.
Полюбила козаченька
На свою голівку...
Полюбила, зустрічала,
І не спала нічку.
І від зустрічей пашіло
Личко, наче пічка.
Зустрічала при дорозі,
Коня напувала,
Разом з милим коло річки
Вечори стрічала.
Він казав, що мої очі –
Наче та діброва,
Дарував мені намисто
Сургучеве, нове.
А як треба від’їжджати –
Гірко лила слізки.
Стугонів холодний явір
І тремка берізка.
«Дочекайся – всього місяць,
Та не плач ночами.
І не зрошуй нашу стежку
гіркими сльозами.»
«А як кинеш, як забудеш,
Як тебе не буде?»
«Не забуду – ти не слухай,
Що говорять люди.
Твої ніжно-мерехтливі
Смарагдові счі
Будуть сяяти на шлях мій
Золотої ночі.»
Попрощався, тріпнув гриву –
І понісся вітром.
А я плакала й чекала,
Наче вранці світла.
Щебетали соловейки,
Голосочки лили,
А я плакала тихеько
І не голосила.
Пройшов місяць, пройшов другий –
Милого немає.
Як раз бачу - коло річки
З іншою гуляє...
В неї уже н зелені,
Карі-карі очі.
Та й казав, що вони світять
Золотої ночі...
Як зостались наодинці,
Каже: «Та – багата...»
«Ти женишся на дівчині,
Не на гарній хаті!»
Він – ні слова. Бачу – згибле
Умовляти діло.
«Я ж чекала коло річки
Щоночі й любила...
А ти – ось як...»
Повернулась,
Та й пішла до саду.
«Соловеєчку, коханий,
Дай мені пораду...»
«Не кінець життя, одначе,
Почекай ще долі...»
Тож чекаю та й співаю
Про серця і волю...
А козак той молоденький
Досі в’ється й в’ється.
Кинула та, що любила,
Ходить з сумним серцем.
Ех, даруй хоч самоцвіти,
Зустрічай на лузі, -
В мене є завжди в коморі
Для тебе гарбузи.
