24.09.2011 17:00

-

309

2 | 2

 © Микола Чат

Курай

з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»

Буття степами, вітер нас жене. 

Ми котимось невпинно, мов курай. 

Дитинство, юність, зрілість промайне 

На тім шляху до пекла… А чи в рай. 

Буває й так, що хащі з будяків 

Зненацька спинять чийсь натужний біг, 

Скінчивши передчасно лік років, 

А сніг засипле наче оберіг. 

До літечка сірітимуть вони 

Скелетами безлистими долонь 

І в попіл перетворить їх, у сни  

Палючо-дикий степовий вогонь. 

Та іскорки здіймуться у блакить, 

Віддавшись на поталу злим вітрам, 

Щоб зорями з небес повік світить 

Про швикоплин нагадуючи нам.