з рубрики / циклу «ОСІННІЙ СОН ЛЯГАЄ НА ПОЛЯ»
Затихає життя. В листопадних палатах,
Розшива гобелен осінь, жовтим вогнем.
А в садочку моїм, у розбещених шатах,
Водить свій карнавал кущ п’янкий хризантем.
Безсоромно суцвіть випинаючи вроду,
Насміхається він над безлистям осин.
Ніби сонце пала у промоклу негоду
І гойдає в танку золотих балерин.
Скоро пиха мине – ранок інеєм дише.
Розвінчає красу норовистий мороз,
Що в калюжах брудних, вже крижинками пише,
Снігової царівни, незабарвлених проз.
Та це буде колись. Тож, милуюсь я нині
Злотокудрим гульвісою – дивним кущем…
Той, байдуже хита вогневищем гордині,
В такт осінній журбі, що струмує дощем.