Скажи навіщо так зі мною?
Невже тобі я не потрібна?
Чому минаєш стороною,
усе що серцю твому рідне?
Чому до всього ти байдужий,
чому твердий такий, як камінь,
чи може просто ти знедужав,
відчувши на собі печалі знамінь?
Скажи чому такий холодний,
чом в свою душу не пускаєш,
із щирим почуттям не згодний,
нічого гарного не знаєш.
невже ти думаєш прожити
без цього полум`я у серці,
людям нічого не лишити,
без відчуття мене померти.
Навіщо жить тоді на світі,
без мого імені в душі,
приємних слів не говорити,
а існувати на межі,
між розумом та між жагою,
та залишатися самим,
не жити, а займатись грою,
в кінці ж лишитися ні з чим.
Скажи навіщо так зі мною,
що є поганого в мені,
коли приходжу я весною,
коли зникаю восени,
коли собой тебе сповняю,
коли душа твоя тремтить,
я жодних перешкод не знаю,
окрім тебе, та ти на мить.
Мені ж лишатись вічно в світі,
але задумайся прошу,
невже тобі я не потрібна?
Невже тебе я залишу?
Чому ти бігаєш від мене,
чому ховаєшся, чому?
Не піднімаєш очі в небо,
не помічаєш цю красу.
Ти злий, поводишся жорстоко,
змінив вогонь в душі на лід,
думки злітають невисоко
і ніжності згубився слід.
Нема жалю, нема бажання,
немає справжнього в тобі,
були пустими сподівання
і мрії марними мої.
На жаль тебе я не врятую,
не розпалю в тобі вогню,
мабуть для іншого існую,
хто вже прокинувся зі сну.
Тобі ж лишатися самотнім,
тобі лишатися сліпим,
можливо зовні безтурботнім,
але в душі навік сумним.
Мене на жаль ти не пізнаєш,
мене в тобі тепер нема,
себе ти щастя сам лишаєш,
тому й душа твоя сумна.
А я для себе тих знайду,
заради кого я існую,
пробач що я від тебе йду.
Твоя любов. Бувай. Цілую.
