Розстріляна любов…
Її залишила мама,
У неї немає тата.
Й в найважчу хвилину саме
Нема кому слова сказати.
На аркуші щось малює
І в кутику гірко плаче,
Там мама її цілує,
Втомилось серденько дитяче.
Клаптик паперу сірого
Зжимають ті рученята,
Що за мить із палкою вірою
Будуть листа писати.
Не мішайте хмаринки й равлики,
Хай у даль летить телеграма,
Заберіть всі ляльки й кораблики,
Я напишу листа до мами.
“Я не знаю де ти і звідки,
Я не знаю як тебе звати?
Знаєш, мамо, серце сирітки
Хоче донею тобі стати.
Я тебе все життя чекатиму,
Ти ж про мене ще не забула?
Знай матусю, я пам’ятатиму
Колискову якої не було!
Й ніжно-ніжно тебе любитиму
Хоч на хвилечку оглянись,
Я для тебе цвістиму й житиму.
Лиш прошу тебе повернись!!!
Скажи, в чому моя провина,
Чому доля така гірка?
Вибач нене, якщо я винна...” -
І здригнулась дитяча рука.
“Вибач мамо, що я забула
Твої лагідні рученята,
Вибач, мамо, та їх не було,
Як же можна їх пам’ятати.
Вибач рідна, що не згадаю
Твої ніжно-блакитні очі.
Просто я їх матусю не знаю,
Але дуже побачити хочу.”-
Покотилась сльозинка до долу,
Серце рвалося від жалю:
“Я тебе не забуду ніколи,
бо я дуже тебе люблю!!!”
Минув рік а листа не було,
Але якось він все ж прийшов:
“Вибач донечко, що забула,
Про гарячу твою любов.
Я ж душею уже зчерствіла,
В мене грошей і сил нема,
Думаю ти мене зрозуміла
І якось проживеш сама...”
Раптом час затремтів з жалю
І здригнулись незграбні миті,
Розстріляли дитяче “Люблю...”
Розстріляли у цілому світі.
Покотились у низ листи,
І останні слова дитини:
“Боже, прошу тебе, прости,
Моїй мамі усі провини!”
Застигала у жилах кров,
Серце більше вже не боліло.
Розстріляли дитячу любов,
Залишилось лиш немічне тіло.
