Одвічно юне місто
з рубрики / циклу «Історичне»
Біля гір, де стелиться шипшина,
Де снує гарячий блиск віків,
Розцвіла одвічна Україна
Й породила вічно юний Львів...
Там, забуті часом і промінням,
На високій Замковій горі,
Доживають власний вік руїни,
Сірі, моховиті і старі.
Там злітає в небо вир фонтанів,
Наче піднімають на крило
Опери, лункі фата-моргани,
У яких живе людське тепло.
А монастирі здіймають вгору
Зоряні скульптури і слова.
І книжкове, вічно дивне, море
Федорову площу обійма.
Дух тремкий сидячої Свободи
Піднімає до висот дахи.
І титанів сила, і муз врода
Знов і знов підкорюють верхи.
Там церкви підводяться до сонця
Крізь гарячу низку різних літ.
І чарівна Муза у віконці
Відкриває рідний новий світ.
Площа «Ринок», як завжди, вирує
І Нептун красується без слів.
Ратуша закохано квітує
В вирі левів й ніжних голосів.
І злітають в небо золотаво
Українські рідні прапори.
Найсмачніша в світі львівська кава
Й досі додає усім снаги.
І завжди, мов поглядом невпинним,
Доторкає відгомін віків,
Божа Матір, ніжна і чарівна,
Береже одвічно юний Львів.
