02.11.2011 00:57
-
228
    
  2 | 2  
 © Мельник Володимир Андрійович

Питання стає перед смертю людини

Питання стає перед смертю людини:  

Хто скаже прощай – не повернеться сила  

Творити руками і словом рішучим  

Свою територію своїх доручень.  


І стане запізно образи прощати,  

Не стане ніхто повертати до хати,  

Де вперше побачив малими очима  

Цей світ, це духовно збагачене диво.  


Замріяно стане, послухає зраду,  

Яка виростає втривожну пораду:  

“Останнє обличчя, останні трактати!  

А може востаннє вуста цілувати?”  


Не кожен, нажаль, може щастя віддати,  

Живуть поміж нас замасковані кати.  

А як же мораль, доброта, віра щира? –  

Людина сказала, а інша зомліла.  


Але перед смертю усі люди рівні,  

Байдуже чи це – робітник, чи – царівна.  

У кожного час на землі є прожити,  

Та в кожного свої “звірячі” інстинкти.  


Засохла трава перед зливою в полі –  

Людина тепер не шука свою долю,  

Тепер нові правила, нові тарифи,  

Іде на ті ж граблі, пливе на ті ж рифи.  


І ось подих ночі, стоять остовпіло,  

Побачили те, чого так не хотіли,  

А зорі шепочуть: “Вже час іти з нами,  

Прощатись пора з запустілими снами.” 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.11.2011 13:06  Ірина Затинейко-Михалевич 

писався на одному диханні, бо читається саме так...а чому листопад заставляє думати про смерть...і чому він такий врожайний на збирання життів із поля цього світу, особливо молодих...????

 02.11.2011 11:17  Тетяна Чорновіл => © 

Так точно підмічено! Дуже щирий вірш!

 02.11.2011 11:11  Тарас Іванів 

Дуже гарно... На таких темах родяться поети. На глибанах своїх переживань!!!

 02.11.2011 01:04  Каранда Галина => © 

а я що казала! коли ж писати про смерть, як не у 18 років! )))))))))


давайте про кохання краще!)))