Питання стає перед смертю людини
Питання стає перед смертю людини:
Хто скаже прощай – не повернеться сила
Творити руками і словом рішучим
Свою територію своїх доручень.
І стане запізно образи прощати,
Не стане ніхто повертати до хати,
Де вперше побачив малими очима
Цей світ, це духовно збагачене диво.
Замріяно стане, послухає зраду,
Яка виростає втривожну пораду:
“Останнє обличчя, останні трактати!
А може востаннє вуста цілувати?”
Не кожен, нажаль, може щастя віддати,
Живуть поміж нас замасковані кати.
А як же мораль, доброта, віра щира? –
Людина сказала, а інша зомліла.
Але перед смертю усі люди рівні,
Байдуже чи це – робітник, чи – царівна.
У кожного час на землі є прожити,
Та в кожного свої “звірячі” інстинкти.
Засохла трава перед зливою в полі –
Людина тепер не шука свою долю,
Тепер нові правила, нові тарифи,
Іде на ті ж граблі, пливе на ті ж рифи.
І ось подих ночі, стоять остовпіло,
Побачили те, чого так не хотіли,
А зорі шепочуть: “Вже час іти з нами,
Прощатись пора з запустілими снами.”
