Розлучена
- Розлучена, розлучена, розлучена, - говорили їй у слід.
- І чого їй тільки не вистачало? Чоловік вже ж такий добрячий був?
- Та від жиру біситься, певно! Бо ж і будинок, і машина, і робота хороша… а туди ж, - шипіли злі язики.
По вулиці йшла з гордо піднятою головою вродлива жінка. Гарна, статна, з обличчя, хоч воду пий, але вже… розлучена. Вже не така, як усі, вже ніби з тавром, вже інша. Заміжні жінки, переглядаючись між собою, так і хотіли знайти якийсь ганч, щоб очорнити її ще більше. Боялися за своїх чоловіків, бо ж їхні голови всі поверталися услід цій жінці.
А їй було байдуже, їй було все одно. Саме зараз вона відчула себе іншою: вільною та незалежною від суспільства. Вона просто хотіла бути щасливою… Так, стільки років у шлюбі! Хто зможе пояснити її вчинок, хто зможе його виправдати? Ніхто! А чи треба? Це її життя, і воно у неї одне. І чи варта та золота клітка, яку вона кинула, цієї миті щастя? Лише вона знає відповідь. Не засуджуйте її. Це життя…
- Розлучена, розлучена, розлучена, - говорили їй у слід.
