Потруїли у місті собак
з рубрики / циклу «про життя»
Потруїли у місті собак.
Їх колись із ситої неволі
На свої хліби, так звану «волю»,
Вигнали із хати просто так,
Скаржачись на безгрошівну долю.
В злому місті самому – ніяк.
Хоч-не-хоч, збивалися у зграї,
Не знайшовши в тій свободі раю,
Де на жаль, а де на перелЯк,
Скрізь гонимі, бігали по крАю.
Не минув їх якийсь неборак…
Може, в торбі він мав щось смачненьке,
Як з роботи вертався пізненько,
А чи стиснув невчасно кулак
На собак… Пошматали гарненько.
Шкода дядька. По місту вже жах
Прокотився. У кожного ж діти…
Кожен може ту зграю зустріти.
І ненависть породжує страх.
Як боятись, то легше убити…
Потруїли у місті собак.
Помирали нещасні поволі.
Очі повні нестримного болю…
І питання німе: «Як же так?!...»
Обійшли з сином ми стороною…
Лубни, 10.11.11 р.
