Не говори у лісі таємниць.
Почують їх птахи і дикі звірі,
Почує відблиск золотих криниць,
Що напувають журавлів у вирій.
Не треба серед поля тихих слів.
Його почує золоте колосся,
І жайворон, що влітку не згорів,
Згорить від слова в полум’яних росах.
Ніколи не кажи на самоті.
Тебе почує навіть дика тиша,
Весняний дзвін, повітря... Якщо ж ні –
То вітер слів на волі не залишить.
Не кидай слів на вітер. Не кидай.
Одне я знаю точно й достеменно:
Не відпускай цих слів. Не відпускай,
Бо, може прилетять вони до мене.
Тобі потрібний аж до серця біль?
Чи любиш ти, коли я гірко плачу?
Хоч скажеш слово ти за сотні миль,
Я всі слова в твоїх очах побачу....
