04.12.2011 19:23

-

391

4 | 6

 © Оля Стасюк

Признання

Роздуми з прихованою тезою

Миттєвості не підлягають часу. 

Осіння спрага обійняла сад... 

Волошкові п’янкі рожеві фрази 

Чомусь востаннє сипле листопад. 

У сонці розтопилося світання, 

Авророю сипнувши навкруги. 

Лети вперед... В твоїх очах зізнання 

Елегією топить лід зими... 

Кришталь в долонях ніжного дарунку 

Окрилює, мов блиск твоїх очей. 

Холодний світ твого п’янкого трунку... 

А як же мрія сонячних ночей? 

Тендітні миті дивних слів кохання... 

лИш розум все не скорює бажання... 

Моїх долонь рожеві пелюстки 

У сонці твоїх рук... Терпкі зітхання 

Запалюють палкі слова мети... 

А вічність прокидається навіки 

В усмішці, у твоїх тремких очах... 

Жоржинові серця не мають віку... 

Десь понад лісом шелестять осики... 

тИ знов зникаєш в мріях й почуттях...