Лагідний віршик

Хто би так потішав?

Хто би так зустрічав?

То - мої малючки-кошенята.

Ключ лишень проверну -

Вже хлоп`я та дівча

Тупотять із підскоком до тата.

Дві маленькі душі -

Найдорожчий мій скарб, 

Що зростає у вроді і силі.

Згадка рідних імен, 

Як солодкий нектар, 

Живить кожну клітиночку тіла.

Забарився, гаруючи

На результат, 

Прокапарив до пізньої ночі.

Цілий день так хотів

До своїх янголят, 

А у соннеє царство ускочив.

На столі, як і вчора, 

Безладдя чудне, 

На полиці улюблена книжка.

Кошенята мої, 

Не діждавши мене, 

Зігрівають малесенькі ліжка.

Знову я не почув

Чарівних голосів.

Що ж, провину спокутувать мушу:

Відкладаємо все

До найкращих часів, 

А виходить, виснажуєм душі.

Натомившись за день, 

Дітки солодко сплять

У покої своїм напівтемнім.

Болем стишеним

Збиті колінки горять.

Я втішаюсь видовищем щемним.

Донецьк, 5 серпня 2007 року